Грудень був найбільш складним і водночас найбільш обнадійливим місяцем для китайських християн.
Незадовго до Різдва в Пекіні відбувся 11-й Національний китайський християнський конгрес. Конгрес, який проходить раз на п’ять років, обрав нових лідерів офіційно затвердженого Національного комітету Патріотичного руху за три самості й номінальної Християнської ради Китаю. Вищий політичний радник і член політбюро Ван Хунін доручив цим організаціям здійснювати суворий нагляд за церквами та підтримувати непохитну відданість Комуністичній партії Китаю (КПК).
Відповідно до вказівок партії Конгрес прийняв новий п’ятирічний план, відповідно до якого слід «продовжувати сприяти китаїзації християнства та добре керувати китайськими церквами відповідно до правил соціалістичного суспільства». Між тим, новий і всеосяжний Закон про патріотичне виховання, який набув чинності 1 січня, вимагає від релігійних лідерів здійснювати патріотичне виховання та керувати своєю релігійною установою відповідно до соціалістичних принципів КПК.
Переслідування все ще реальні
Протягом грудня влада вкотре намагалася стримувати та обмежувати святкування Різдва в церквах і поза ними, забороняла студентам та іншим брати участь у різдвяних заходах і затримувала деяких лідерів домашніх церков, щоб перешкодити їм в організації зібрань їхніх громад.
Проте більшість церков, як офіційно дозволених, так і незареєстрованих домашніх церков, провели богослужіння на Святвечір і Різдво. Євангелізаційні онлайн-урочистості Пекінської церкви Сіон та інших домашніх церков, проведені в Zoom та на інших платформах, були високохудожніми. Християни обережно повідомляли в соціальних мережах, що лідери церков охрестили певну кількість новонавернених, незважаючи на «холодну зиму» для церков у Китаї.
Ця «зима» почалася трохи більше п'яти років тому. У грудні 2018 року партійно-державні чиновники та поліція закрили церкву Заповіту раннього дощу в Ченду, затримали кількох лідерів церкви, а через рік засудили її пастора Вана Ї до дев’яти років ув’язнення за «підбурювання до підривної діяльності проти державної влади» та «незаконної підприємницької діяльності». Ці репресії були частиною кампанії з викорінення церковних конгрегацій цзятин (家庭, «домашні») відповідно до нової політики щодо релігії.
Ця політика, започаткована у 2017 році й офіційно названа Чжунго Хуа (中国化), характерна для правління Сі Цзіньпіна та відрізняється від філософії «взаємної адаптації» та «гармонійного суспільства» його попередників. Західні засоби масової інформації та наукові кола зазвичай перекладають цей термін як «синізація», але такий переклад є інтерпретаційним, неточним та оманливим. Синізація означає асиміляцію з китайською культурою, особливо мовою, звичаями, нормами та національною ідентичністю ханьської більшості власне Китаю. Однак головною метою Чжунго Хуа є не культурна асиміляція, а політичне одомашнення для підпорядкування китайській комуністичній партії-державі.
Як сказав Конфуцій: «Коли термінологія є неправильною, спілкування буде складним». З цієї причини я пропоную для поточної релігійної політики Чжунго Хуа більш дослівний переклад – китаїзація. Деякі автори використовують слово «китаїзація» для опису впливу Китаю на фінанси та ринки або для означення способу мислення про розвиток, який передбачає серйозне втручання держави. Коротше кажучи, китаїзація – це релігійна політика під керівництвом Сі Цзіньпіна, яка забезпечує підпорядкування релігій партії-державі.
Церква й держава в сучасному Китаї
Багато людей на Заході можуть не знати, що в китайській комуністичній політичній системі політика партії є вищою за державні закони та конституцію. Політика китаїзації призвела до прийняття ряду адміністративних постанов та актів, включаючи досить розлогу Постанову про релігійні справи, яка набула чинності в 2018 році.
Ця постанова вимагає розпуску всіх церков, якщо вони не будуть зареєстровані в бюро в справах релігії та підпорядковані нагляду Християнського комітету Патріотичного руху за три самості, який являє собою масштабний засіб партійно-державного контролю над протестантським християнством.
Починаючи з 2018 року, китайська влада закрила великі конгрегації церков цзятин, які відмовилися підкоритися новій постанові, у тому числі добре відому церкву Заповіту раннього дощу в Ченду, церкву Сіону в Пекіні, церкву Жунгуйлі в Гуанчжоу та церкву Сюньсідін у Сямені. Лідерів церков цзятин, які виявляли відкриту непокору, було покарано фізичними переслідуваннями, обмеженнями на пересування, великими штрафами, виселенням із місця проживання, затриманнями за звинуваченнями в кримінальних злочинах та тюремними термінами. Деякі пастори церков отримали терміни до чотирнадцяти років ув'язнення.
Замість підкорення чи відкритої конфронтації більшість церков цзятин розбилися на менші групи й почали збиратися приховано. Починаючи з 2000-х років, щоб мати можливість вести відкрите релігійне життя, деякі церкви цзятин намагалися стати публічними, зареєструвавшись в державних органах, але не приєднуючись до Комітету Патріотичного руху за три самості. Тепер їм не залишається нічого іншого, як знову повернутися в підпілля.
Політика китаїзації поширюється на всі п’ять основних релігій, яким в епоху реформ партія-держава дозволила легально діяти з 1979 року: буддизм, даосизм, іслам, католицизм і протестантизм. І якщо навіть даосизм, єдина релігія, яка виникла в Китаї й залишається значною мірою китайською, також має пройти через Чжунго Хуа, то стає ще більш очевидним, що ця політика спрямована не стільки на синізацію, скільки насамперед на підкорення релігійних організацій партії-державі.
Релігійні заклади зобов’язані піднімати національний прапор і вивішувати «патріотичні» плакати на кшталт: «Любіть партію, любіть державу, любіть релігію». Заходи з китаїзації стосовно християнства та ісламу є більш екстремальними: багато церков і мечетей зруйновані, а деякі перебудовані в традиційних китайських архітектурних стилях.
Окрім викорінення церков цзятин, політика китаїзації в основному здійснюється через релігійні об’єднання, які перебувають під прямим контролем Департаменту роботи об’єднаним фронтом КПК та Державного управління в справах релігій (останнє увійшло в склад департаменту у 2018 році). У 2018 році кожне з п’яти релігійних об’єднань (буддистське, даосистське, ісламське, католицьке та протестантське) склало п’ятирічні плани реалізації політики китаїзації.
П'ятирічний план протестантського комітету включає навчання християнських лідерів і студентів семінарій так званим основним соціалістичним цінностям, переосмислення Біблії в термінах китайської культури та підготовку до повторного перекладу Біблії. Щоб сприяти китаїзації християнства, комітет організував серію симпозіумів, проповідницьких конкурсів і присудження премій за статті.
Вираз Чжунго Хуа знаходиться в китайському лексиконі з 1980-х років, але його значення з роками змінилося. Вперше його застосували, щоб виправдати відхід китайського марксизму (тобто маоїзму) від початкового формулювання Маркса, Енгельса, Леніна та Сталіна, а також для впровадження під проводом Ден Сяопіна певних капіталістичних засад під назвою «соціалістична ринкова економіка з китайською специфікою».
Однак єдиною специфічною характеристикою, яка збереглася в епоху реформ, є незаперечна позиція КПК як правлячої партії. У період визволення думки в 1980-х і 1990-х роках деякі вчені-релігієзнавці також застосовували це слово для опису тривалого процесу поглинання буддизму китайською культурою. Ці вчені обговорювали, чи втратив буддизм свої релігійні повноваження, коли став повністю підкорятися імперській владі в династії Сун (960–1279 рр. н. е.), і пізніше.
Проте стрімкий розвиток християнства в Китаї викликав занепокоєння в деяких комуністичних чиновників і теоретиків марксизму. Вони побоювалися, що християнство може перетворитися на єдину домінуючу релігію й стати найбільшою загрозою для комуністичного правління, так само як повстання тайпінів стало загрозою для імперського правління в 1850-х і 1860-х роках. Войовничі атеїсти шалено критикували управління в справах релігій за таку втрату контролю. В академічних дослідженнях християнства в Китаї, які також проводяться під керівництвом КПК, явно простежувалося мовчазне схвалення жорсткішого урядового контролю.
В 2012 році, приблизно в той час, коли Сі Цзіньпін піднявся на найвищу посаду генерального секретаря партії, деякі китайські релігієзнавці, такі як Чжан Чжиган, професор релігієзнавства в Пекінському університеті, і Чжоу Сіньпін, директор Інституту світових релігій Китайської академії соціальних наук публічно закликали християнство змінитися в бік Чжунго Хуа.
Вони стверджували, що в процесі вирішення серйозних проблем Китаю індигенізація, локалізація та контекстуалізація християнства були неадекватними та неналежними. Замість цього вони запропонували піддати християнство Чжунго Хуа, тобто одомашнити так само, як буддизм у минулому. Вони запропонували відправити буддистських учених і ченців до християнських церков, щоб вони розповідали там про свою успішну історію китаїзації.
Службовці управління в справах релігії з ентузіазмом відгукнулися на їхні заклики, а керівники Християнського комітету Патріотичного руху за три самості погодилися на їхні пропозиції. Після кількох років експериментів і спільних зусиль марксистських теоретиків, службовців управління в справах релігії та лідерів церков Трьох самостей у 2015 році Сі Цзіньпін затвердив цей напрямок руху. На Національній конференції з питань релігійної роботи в 2016 році Сі заявив, що всі релігії повинні рухатися до Чжунго Хуа. Зрештою він закріпив це як напрямок своєї релігійної політики на 19-му з’їзді Комуністичної партії Китаю у 2017 році.
Після цього всі партійно-державні фракції та академічні кола, включно з войовничими атеїстами, стали до роботи. Однак їхні інтерпретації Чжунго Хуа сильно відрізняються. У реалізації релігійної політики протягом останніх п’яти років переважала інтерпретація цього терміну прихильниками жорсткої лінії на одомашнення релігій, інші ж наголошували на важливості культурного взаєморозуміння. Деякі вчені навіть перетворили кризу на можливості, зокрема, вони поширили класичні та порівняльні дослідження на священні книги багатьох релігій.
Річард Медсен, соціолог у галузі релігії з Університету Каліфорнії в Сан-Дієго, розрізняє два типи синізації й стверджує, що синізація знизу, ініційована віруючими, і так відбувалася постійно. На відміну від цього, синізація згори, яку проводить держава, завжди підпорядковувалася особливому політичному порядку денному правлячої партії. Я вважаю, що якщо цей другий тип синізації буде названо китаїзацією, то це зменшить плутанину.
Китайські християни, чи то в офіційно схвалених церквах Трьох самостей, чи в підпільних церквах цзятин, не протистоять справжній синізації християнства, включаючи культурну асиміляцію, соціальну індигенізацію та богословську контекстуалізацію християнства в сучасному Китаї.
Вони досягли в цьому значних успіхів, включаючи ефективне використання сучасної китайської мови, вибіркове прийняття та трансформацію традиційних звичаїв, а також переосмислення китайських традиційних духовних термінів і понять у світлі християнства.
Моя нещодавня стаття в Christianity Today, у якій я рекомендував п’ять книг про синізацію християнства в Китаї, є лише крихітною вибіркою робіт, у яких задокументований цей розвиток. По суті, християнство було настільки добре синізоване, що воно стає привабливим для все більшої кількості китайців. За кілька десятиліть у Китаї, ймовірно, буде більше християн, ніж у будь-якій іншій країні.
Майбутнє китайських домашніх церков
Більше року минуло з жовтні 2022 року, коли розпочався третій термін Сі. Строк виконання перших п’ятирічних планів національних релігійних об’єднань закінчився. У середині та наприкінці грудня 2023 року релігійні асоціації опублікували другий комплект п’ятирічних планів із китаїзації. У преамбулі нового християнського плану йдеться про недостатнє просування у виконанні попереднього п’ятирічного плану, включаючи недостатню увагу, поверхневу реакцію та брак здібних людей, які мали б достатні знання китайської традиційної культури, щоб робити відповідні роз’яснення Святого Письма. Новий план містить довгий перелік заходів із впровадження китаїзації. Які заходи будуть упроваджені в найближчі роки, нам ще належить побачити.
П'ять років тому я поставив у Christianity Today таке запитання: «Чи переживуть китайські домашні церкви останні репресії уряду?» Зараз, на основі моїх спостережень, я відповім: однозначно так.
І справді, для церков цзятин стало надзвичайно важко проводити богослужіння для сотень відвідувачів, але не неможливо, коли відвідувачів кілька десятків. Бажання збиратися є настільки сильним, що деякі церкви вдаються до партизанської стратегії частої зміни місця проведення богослужінь. Їхні зібрання, якщо про них дізнається поліція та представники управління в справах релігії, можуть бути зірвані та розігнані. Їхніх керівників можуть затримати або оштрафувати. Проте вони дотримуються вчення не кидати «збору свого» (Євр. 10:25).
Тим часом багато церков цзятин до, упродовж і після карантину через COVID-19 продовжували та навіть стали більше збиратися онлайн для проведення богослужінь та молитовних зустрічей. Я бачив багато християнських зібрань у Zoom із сотнями, а іноді й тисячами учасників. Ще важливішим є те, що вони продовжують хрестити нових віруючих і засновувати нові церкви.
У 1980-х і 1990-х роках китайські християни в сільській місцевості проводили щоденні молитовні збори о 5-й годині ранку. Вважається, що це породило численні пробудження в багатьох місцях. Тепер церква Заповіту раннього дощу в Ченду, окрім своїх недільних богослужінь та євангельських зустрічей, проводить щоденні молитовні онлайн-зібрання о 17:00. Пастор Ван Ї та інші в’язні зазвичай у цей час виходять на прогулянку, тому вони можуть молитися разом із тими, хто перебуває поза в'язницями.
Все більше людей в інших частинах Китаю та за його межами приєднуються до молитовних зборів о 17:00. Вони вірять, що спільні палкі молитви змінять серця, уми, церкви, громади, народи та весь світ.
Фенгган Ян є професором соціології та директором-засновником Центру релігії та глобального Сходу в Університеті Пердью. Він є автором книги «Релігія в Китаї: виживання та відродження під владою комуністів»
