Стів О може простежити християнське коріння своєї сім’ї до протестантських місіонерів, які прибули до Кореї в 1800-х роках.
«Моя сім’я була благословенна всесвітнім місіонерським рухом», – сказав О, австралійський пастор корейського походження, який очолює помісну церкву «Жива надія» в Сіднеї.
Цього тижня О разом із 5200 інших християн із більш ніж 200 країн бере участі в четвертому Лозаннському конгресі в Інчхоні (Південна Корея). Зустріч є «всеосяжною» в тому сенсі, що вона розглядає як особисті, так і колективні плоди, які глобальна євангелізація принесла протягом останніх 50 років.
50 років тому Біллі Грем і Джон Стотт вперше зібрали разом 2700 євангельських християн із 150 країн світу, а тепер лідери руху вважають, що ця співпраця може піти ще далі.
«Чотири найнебезпечніші слова у Вселенській церкві сьогодні – це “ти мені не потрібен”», – сказав Майкл О (який не має відношення до Стіва О), міжнародний виконавчий директор і генеральний директор Лозаннського руху. Він належить до корейської діаспори, тому під час відкриття конференції в неділю був одягнутий у традиційний ханбок.
За 15 років, що минули з часу останнього Лозаннського конгресу в Кейптауні (Південна Африка), рух розширив коло своїх партнерів із виконання Великого доручення. У 2016 році в Джакарті були організовані заходи для лідерів у віці до 40 років, а в 2019 році в Манілі – для «звичайних» християн, тобто тих, хто не задіяний у «професійному» служінні.
За словами лідерів, опитаних Christianity Today під час Лозанни IV, з часу першого конгресу в 1974 році Лозаннський рух значно поглибив співпрацю між євангельськими християнами по всьому світу. Акцент робиться на розвитку молодих лідерів і розширенні зв’язків, але також був підготовлений великий звіт про хід виконання Великого доручення та Сеульська заява – два документи, що підтверджують прихильність руху до ідеологічного лідерства у сфері євангелізації та богослів’я.
Готуючись до корейської зустрічі, організатори звернулися до помісних церков із пропозицією про співпрацю.
Історично склалося так, що багато корейських громад марно намагалися знайти спільну мову; у 2014 році Всесвітній євангельський альянс навіть скасував свою генеральну асамблею, яка мала відбутися в столиці Південної Кореї, через розбіжності серед євангельських християн країни.
На самому початку процесу планування цьогорічного Лозаннського конгресу церква Оннурі, одна з найбільших пресвітеріанських конгрегацій у Кореї, об’єднала понад 430 церков у молитві. Приблизно 200 помісних громад почали колективно проповідувати згідно з книгою Дій. Багато з них зібрали кошти для покриття витрат на конференцію. Наразі близько 4000 місцевих християн моляться за цю подію.
Корейська церква зробила значний фінансовий внесок в облаштування конференц-центру, організацію харчування, транспортних послуг, а також взяла на себе частину організаційних витрат.
Згуртувати корейських християнських лідерів було непросто, уважає місцевий організатор Ю Кі Сон, який очолює церкву «Добрий пастир» у Сеулі. Але він уважає також, що сам процес став можливістю поміркувати над ситуацією та попрацювати з наступним поколінням лідерів: «Молоді люди, які працювали з Лозаннським рухом, є майбутніми лідерами корейської церкви».
Лідери Лозаннського руху, які були присутні на заході, такі як Менчіт Вонг, членкиня правління з Філіппін, також наголосили на важливості впливу на майбутніх лідерів.
«Тепер, коли я набагато, набагато старша, моя робота полягає в тому, щоб дедалі молодші лідери займали своє місце в процесі євангелізації», – сказала вона.
На Сеульському конгресі рекордно високий відсоток жінок-делегатів (29%) та делегатів віком до 40 років (16%). Понад 1450 учасників не займаються «професійним» служінням. У вівторок відбулася вечеря для молодих лідерів, які заповнили весь величезний зал конгрес-центру, а пізніше цього тижня відбудеться церемонія для «звичайних» християн (які складають 28 відсотків делегатів конгресу).
Хоча організатори Лозанни IV спочатку прагнули, щоб християни Північної Америки становили не більше п’яти відсотків від загальної кількості делегатів, у кінцевому підсумку делегати, які проживають у цьому регіоні, склали 25,5 відсотка від загальної кількості учасників. (Статистика базується на місці проживання делегата.) Разом із європейцями (13%) західні християни становили майже 40% (38,5%) від загальної кількості делегатів.
Близько третини (36,9%) делегатів проживають в Азії, 12,8% – в Африці й 7,7% – у Латинській Америці. На Океанію припадає 3%, на Карибський басейн – 1,1%.
Секретар Глобального християнського форуму ганець Каслі Ессамуа, який живе в Сполучених Штатах, дивлячись на таке різноманітне представництво, нагадує всім, що «церква є чимось більшим, ніж будь-яка з наших деномінацій або будь-який із наших анклавів».
«Коли ви приїжджаєте сюди, ви не можете не надихатися тим, що Бог робить по всьому світу, – сказав він. – Ви також страждаєте від переслідувань, які переживають інші християни, і тоді ви розумієте, про що треба молитися. Ви бачите людей і можете об’єднатися з ними на благо Вселенської Церкви».
Крістіан Маурейра, директор і професор семінарії Мартіна Буцера в Чилі, сказав: «Почути історії з перших вуст від християн з усього світу про переслідування та Божу благодать – це унікальний досвід. Почути про те, що Бог робить у Пакистані, Малайзії, Європі, у мусульманському світі… Це дуже вражає».
Клаудія Шарло, декан факультету бізнесу Університету Емаус у Кап-Аїтьєні, Гаїті, познайомилася з азіатськими місіонерами з Товариства «Одна місія», організації, яка заснувала школу, у якій вона працює.
«Я б ніколи не зустріла цих людей без Лозанни», – сказала вона.
Кожен Лозаннський конгрес ухвалив знаковий євангельський документ: Лозаннську угоду (1974 р.), Манільський маніфест (1989 р.), Кейптаунські зобов’язання (2010 р.). Відповідно до алітераційної тенденції двох останніх публікацій, у неділю було проголошено Сеульську заяву, трактат із семи частин, який викладає богословські позиції щодо Євангелії, Біблії, церкви, «особи людини», учнівства, «сім’ї народів» і технологій.
Сеульська заява «була розроблена, щоб заповнити деякі прогалини й доповнити сім ключових тем, про які ми раніше недостатньо думали, розмірковували й писали в рамках Лозаннського руху», – сказав Девід Беннетт, заступник міжнародного директора Лозаннського руху.
«Ми не намагалися створити четвертий документ, який би замінив або зробив застарілими попередні три документи», – додав він.
Заява з 97 пунктів і 13 000 слів була опублікована в неділю. Її публікація здивувала деяких делегатів, які хотіли б зробити свій внесок у документ, оскільки попередні з’їзди колективно розробляли свої заяви протягом тижня.
«Цей документ розроблений на основі багатої та різноманітної історії, тому в ньому так багато хорошого, і я вдячний за богословську ясність, присутню в ньому, – написав в Instagram Ед Стетцер, регіональний директор Лозаннського руху в Північній Америці. – І все-таки я хотів би, щоб він містив ширший заклик до євангелізації».
Принаймні одна група, «Корейські євангельські християни за єдину місію», організувала зустріч для делегатів у вівторок, на якій вони могли узагальнити свої пропозиції щодо цієї заяви.
Деякі положення Сеульської заяви про гомосексуальність були змінені після її публікації, згідно з повідомленням Christian Daily International.
Корейські християнські лідери висловилися проти оригінального формулювання, особливо щодо того, як воно зображувало, що «багато помісних церков і християнських громад вчинили неправильно, хоча про більшість помісних церков і християнських громад так сказати не можна».
У параграфі 69 замість того, щоб описувати, як християни з потягом до своєї статі стикаються з проблемами «в багатьох помісних церквах через невігластво та упередження», тепер говориться, що це відбувається «навіть у християнських громадах». Фраза про те, що церква кається у своїх «помилках», тепер говорить, що вона кається у тому, що їй «бракувало любові».
У наступному абзаці також було вилучено слово «вірні», яке використовувалося для опису віруючих, які відчувають потяг до осіб своєї статі. Ці правки повинні були бути внесені перед публікацією Сеульської заяви, заявив у вівторок представник Лозаннського руху.
Співочільниками богословської робочої групи, яка близько 18 місяців готувала заяву, є Івор Пубалан, ректор Теологічної семінарії Коломбо в Шрі-Ланці, та Віктор Нака, міжнародний директор по регіону Чорної Африки «Місії для всього світу».
За словами Беннета, ті, хто розробляв документ, ставили собі такі питання:
- Що потрібно зробити?
- Чи існують сфери повноти Божих планів для народів, сфери Його планів щодо Його Церкви, сфери, в яких ми не були достатньо уважні, або сфери, у яких наш мінливий світ порушує нові питання, на які немає повної відповіді в наших трьох основоположних документах?
Цей документ слідує за звітом «Про хід виконання Великого доручення», опублікованим кілька тижнів тому. Цей 500-сторінковий звіт, заснований на аналізі даних та дослідженнях, розглядає поточний стан глобальної євангелізації та пропонує ідеї та можливості для лідерів у різних регіонах щодо продовження ефективного служіння.
«Існують сотні тисяч церковних громад із сотнями мільйонів послідовників Ісуса Христа, – написали Пубалан і Нака у вступі до звіту. – Але для того, щоб успішно виконувати Велике доручення, нам потрібна церква, чиї серце й розум присвячені Великому дорученню».
Така відданість глибокій богословській роботі приваблює Тома Ліна, президента американського InterVarsity Christian Fellowship (Міжуніверситетського християнського братства).
«Це може бути лише одна концепція, якій Лозанна дала життя і яка роками просочується в багато місць по всьому світу», – сказав він.
Кім Чен Хо з організації «Корейські євангельські християни за єдину місію» дізнався про документи Лозанни, будучи першокурсником коледжу. «Відданість Лозаннського руху єдиній місії надихнула мене бути відповідальним християнином у суспільстві, – сказав він. – Це був знак надії для мене».
Незважаючи на те, що Лозанна вже 50 років демонструє значний вплив на євангельський світ, такий рух має бути обережним, щоб не покладатися лише на власну історію, вважає Руслан Малюта, координатор стратегічних відносин проєкту «Єдина надія», Україна.
«У 70-х роках зібрати разом [тисячі] людей з усього світу саме по собі було дивовижним, величезним досягненням, – сказав він. – Це й сьогодні є досягненням, але мережа котроїсь мегацеркви теж може це зробити. Це все ще велика справа, але це не є чимось видатним».
Натомість у сучасному світі організаціям, які можуть зібрати разом стільки людей, потрібно подумати про те, які зустрічі вони організовують.
«Кожна велика глобальна група, включаючи Лозанну, зараз повинна дуже цілеспрямовано переосмислити себе», – сказав Малюта.
З цією метою в рамках Лозаннського руху було створено Центр цифрових відкриттів – серію інтерактивних виставок, покликаних допомогти відвідувачам дізнатися більше про те, як перетинаються євангелізація та технології. Вечірні засідання зосереджені на таких темах, як штучний інтелект і трансгуманізм.
А Майкл О під час своєї промови у вівторок увечері з нагоди 50-річчя Лозанни нагадав делегатам, що рух «відданий трьом таким пунктам: учнівство у світі, зростання учнів у церкві та цифрові технології».
«Ми перебуваємо на переломному етапі в Тілі Христовому, – сказав Пол Окуму з Кенійського центру біблійної трансформації. – З одного боку, є багато радості й захоплення тим, що робить Бог. Але з іншого боку, існує виняткове занепокоєння з приводу майбутніх переслідувань і релігійної нетерпимості».
«Я тут, щоб висловити солідарність з усесвітньою євангельською церквою, і я приймаю як її красу та стійкість, так і її недосконалості та безлад, – сказав Лісман Комаладі, який служить у Сінгапурі регіональним секретарем у справах Східної Азії Міжнародного товариства студентів-християн (IFES). – Я вірю, що разом ми можемо стати більш вірними свідками Христа, де б ми не були».
