Під час президентських дебатів у вівторок Камала Харріс звинуватила Дональда Трампа в прихильності до диктаторів, стверджуючи, що він підтримує врегулювання воєнного конфлікту, який розпочався після вторгнення Росії в Україну, шляхом переговорів із Володимиром Путіним. Трамп відмовився підтвердити, що перемога України буде служити інтересам США, і відповів у тому сенсі, що якби він досі був у Овальному кабінеті, війни б не сталося і що він навіть міг би її завершити у випадку обрання його президентом.
При цьому жоден із кандидатів не звернув уваги на найактуальнішу українську проблему, якою переймаються євангельські християни – свободу віросповідання.
Минулого місяця український парламент переважною більшістю ухвалив пропозицію заборонити діяльність Російської православної церкви (РПЦ) і зобов’язати Українську православну церкву (УПЦ) розірвати всі зв’язки з Московським патріархатом. Президент Володимир Зеленський підписав закон і привітав «духовну незалежність» своєї країни.
Деякі республіканці, зокрема кандидат у віце-президенти Дж. Д. Венс, звинуватили Україну в «нападі на традиційні християнські громади». Венс пов’язав ці нібито порушення з продовженням військової підтримки США та заявив, що військова допомога повинна використовуватися як важіль для забезпечення релігійної свободи.
Ці звинувачення – нісенітниця, заявив провідний український експерт в інтерв’ю Christianity Today.
За словами Максима Васіна, директора з міжнародної правозахисної діяльності та досліджень Інституту релігійної свободи в Києві, закон покликаний захистити православних віруючих в Україні від російської пропаганди. Державна служба з питань етнічної політики та свободи совісті (ДЕСС) вивчила документи РПЦ та УПЦ й продемонструвала безперервний зв’язок між цими двома церквами, який існує незважаючи на твердження УПЦ про свою незалежність, зроблене на початку війни. Кожна з 10 000 парафій УПЦ має дев’ять місяців, щоб довести, що вона не пов’язана з РПЦ, і це має підтвердити суд.
Проте Республіканська партія не єдина висловлює стурбованість.
Папа Франциск заявив минулого місяця, що жодна церква не повинна бути заборонена «прямо чи опосередковано» на основі того, як моляться її члени. Всесвітня рада церков закликала до «обережності». Крім того, відповідно до різних повідомлень, Вселенський Патріарх Варфоломій I, якого в православному світі вважають першим серед рівних, направив до України делегацію, щоб дослідити канонічну структуру та визначити, чи окремі парафії УПЦ не передаються до Православної Церкви України (ПЦУ) силоміць.
Український уряд повідомляє, що з 2018 року 1500 парафій добровільно перейшли до ПЦУ.
У 2019 році Варфоломій надав ПЦУ, яка тоді відокремилася від Москви й уважалася розкольницькою, автокефалію (канонічну незалежність). Цей крок, підтриманий США, підпорядкував ПЦУ церкві Вселенського патріарха в історичному Константинополі.
Православ’я почало поширюватися серед слов’янських народів із Києва, який у 1686 році був приєднаний до РПЦ. Після ухвалення закону минулого місяця ПЦУ звернулася до УПЦ з пропозицією діалогу, наголошуючи на необхідності єдності та примирення.
Christianity Today поспілкувався з Васіним, який для минулорічного збірника «Безпека, релігія та верховенство права» написав главу з аналізом попереднього проєкту закону, й запитав у нього про реакцію українських євангельських християн на закон, слабкі сторони кримінального переслідування окремих осіб та про те, чи варто розглядати закон як «заборону».
Поясніть, будь ласка, мету нового закону.
Закон має на меті припинення російського впливу на українське суспільство через російські релігійні центри та обмеження пропаганди шовіністичної ідеології руського міра (російського світу) в Україні. Ще з радянських часів Росія систематично використовує релігію та релігійні центри різних конфесій, насамперед РПЦ, як інструмент пропаганди для досягнення своїх військових і геополітичних цілей.
Церквами маніпулювали, щоб здійснювати тоталітарний контроль над своїми громадянами, або їх закривали, якщо вони відмовлялися співпрацювати. Ця репресивна політика чітко простежується в східних і південних областях України, захоплених у результаті російського вторгнення. Там російська влада здійснює жорстокі репресії проти українських християнських церков і різних релігійних громад, зокрема мусульманських та іудейських, які не підтримують російську агресію.
Путін і Кремль хочуть зберегти ключовий інструмент впливу в Україні, а саме РПЦ й пов’язані з нею помісні православні єпархії та парафії. З цієї причини Росія гучніше за всіх критикує ініціативи українського уряду, спрямовані на захист релігійної свободи від зловживань.
Новий закон – це «заборона» УПЦ?
Це заборона РПЦ в Україні через її відкриту підтримку російської війни.
Це не миттєва заборона діяльності УПЦ, про яку прямо навіть не йдеться. Уряд видасть розпорядження про вихід з адміністративного та канонічного підпорядкування РПЦ чи іншим релігійним центрам Росії. Якщо релігійна громада відмовиться розірвати ці зв’язки, держава матиме право звернутися до суду з позовом про припинення діяльності цієї юридичної особи через загрозу національній та громадській безпеці. Але якщо парафія-відповідач виконає зазначені вимоги в процесі слухань, судова справа буде закрита.
Таким чином, говорити, що цей закон забороняє УПЦ, неправильно. Натомість закон дозволяє цій церкві та будь-яким іншим релігійним об’єднанням в Україні звільнитися від впливу російських спецслужб і перестати бути рупором російської пропаганди.
Священикам і парафіянам УПЦ вирішувати, чи будуть вони й далі погоджуватися на використання себе Кремлем, чи звільняться від залежності від РПЦ і російської влади.
У вашому аналізі попередньої версії закону ви рекомендували уряду зосередитися на індивідуальних кримінальних провадженнях проти священнослужителів, які співпрацюють із Росією. Чому це не є достатньою гарантією проти російського втручання?
Релігійні громади не повинні відповідати за діяльність своїх священнослужителів, а заборона має бути останнім заходом, якщо інші заходи виявилися неефективними. Але в останні роки стає дедалі очевиднішим, що РПЦ втрачає ознаки релігійної організації та стає інструментом політичного впливу в руках Кремля.
Тому зараз, коли стоїть питання про існування народу України в умовах геноциду, який учиняють російські військові, УПЦ має зробити чіткий вибір щодо відмови від будь-яких зв’язків із РПЦ. Це розумна вимога закону, що відповідає очікуванням українського суспільства, яке перебуває на межі виживання.
УПЦ може виконати цю просту юридичну вимогу й продовжити легальне існування в Україні. Але коли єпископи УПЦ відмовляються виконувати закон і заявляють про переслідування, стає очевидним, що керівництво церкви хоче зберегти залежність від Москви.
Судові рішення враховуватимуть оцінку ДЕСС. Але попередня директорка служби до свого звільнення переглянула зміни у внутрішніх канонах УПЦ й заявила у 2022 році, що церква є незалежною від Москви.
Одного лише проголошення незалежності УПЦ недостатньо. Воно має бути підтверджене не словами, а практичними діями, такими як засудження зрадників із числа єпископів і священиків, які співпрацювали з Росією, особливо в анексованих РПЦ єпархіях УПЦ в Криму, Бердянську та Херсоні.
Влада висуває до УПЦ кілька вимог, виконання яких може свідчити не про декларативне, а про фактичне припинення впливу з боку Москви.
В УПЦ вже засудили війну, припинили молебні за патріарха РПЦ Кирила та закликали українців захищати свою країну від російської агресії. Чому потрібне канонічне розділення?
Деякі єпископи та священики УПЦ продовжують молитися за Кирила й не засуджують його висловлювання, які виправдовують російську агресію, зокрема, коли він назвав її «священною війною». Наразі не видно, щоб усе керівництво УПЦ розірвало зв’язки з Москвою. Кожен випадок слід розглядати окремо. І якщо вище керівництво відмовляється виконувати законні вимоги уряду, окремі парафії можуть довести в суді, що вони зробили все, щоб бути незалежними від впливу Росії.
Слов’янські народи раніше воювали, не змінюючи релігійної приналежності. Чи не є це свободою віросповідання, коли громадяни та священнослужителі можуть вільно підтримувати духовну спадщину чи то Києва, чи Москви, незалежно від поточної політичної ситуації?
Свобода віросповідання є одним із фундаментальних прав людини. Але не варто зловживати нею в політичних цілях, особливо в умовах жорстокої війни на знищення України. Якщо пригадати історію, то Москва незаконно встановила свою канонічну владу над УПЦ. Зараз Вселенський патріархат намагається виправити цю історичну несправедливість. Втручання української влади в цей процес необхідне лише тому, що керівництво УПЦ дозволяє Росії використовувати себе для поширення пропаганди «руського міра», співпраці з російськими військовими та послаблення України.
Як українські євангельські християни відреагували на цей закон?
Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій, за винятком УПЦ, підтримала ініціативу президента Зеленського щодо захисту церков від російського впливу. До ради входять різні євангельські церкви, зокрема баптисти, п’ятидесятники, адвентисти та лютерани. У своїй заяві вони засудили РПЦ, назвавши її співучасником «кривавих злочинів російських загарбників». Рада також підтвердила, що релігійні права та свободи в Україні поважаються навіть в умовах жорстокої війни.
Євангельські християни, як і християни інших конфесій, бачать, що головною загрозою релігійній свободі в Україні є російська агресія, у результаті якої були вбиті десятки священнослужителів і знищені сотні церков і молитовних будинків в Україні.
Православний світ розділився щодо легітимності визнання ПЦУ Вселенським патріархом. А дехто стверджує, що цей закон є свідченням переслідування урядом УПЦ, яке має на меті об’єднання церков. Чи має бути в Україні одна православна церква, чи свобода віросповідання вимагає плюралізму, якщо так побажають віруючі?
Цей закон не змушує православні церкви об’єднуватися. З 1991 року кожна релігійна громада в Україні як юридична особа має право вільно й самостійно обирати своє канонічне підпорядкування. Єдине обмеження – це заборона зв’язків із країнами, які вчинили збройну агресію проти України, тобто наразі з Росією.
Релігійний плюралізм є ознакою процвітання свободи віросповідання, якою Україна може пишатися і яку продовжує плекати.
Які негативні наслідки матиме Україна, якщо УПЦ продовжить протестувати проти цього закону?
УПЦ радять розірвати зв’язки з Росією зараз і не чекати рішення суду. Навіть якщо суд заборонить деякі помісні парафії, їх члени можуть продовжувати вільно сповідувати свою віру та проводити богослужіння без статусу юридичної особи. На відміну від Росії, українське законодавство дозволяє діяти незареєстрованим релігійним громадам і забезпечує широку свободу віросповідання для членів таких громад незалежно від конфесії.
Але Росії було б вигідно, якби УПЦ проігнорувала закон і продовжувала грати роль церкви-мучениці. Кремль, безсумнівно, використовуватиме майбутні судові рішення проти УПЦ для поширення своєї пропаганди про релігійні переслідування, приховуючи при цьому свої військові злочини проти українських церков на окупованих територіях.
Я сподіваюся, що уряд буде впроваджувати цей закон без поспіху та відповідно до правової процедури й захистить релігійні громади України від російського впливу.
Деякі республіканці стверджують, що питання свободи віросповідання є однією з причин, з якої США повинні припинити свою підтримку військових дій і підтримати натомість врегулювання шляхом переговорів. Що б ви на це відповіли?
Незважаючи на беззаперечну відданість США свободі слова, Палата представників не проти обговорити законопроект про заборону TikTok через його зв’язки з Китаєм і через побоювання щодо інтересів національної безпеки. Прийнятий в Україні закон так само має на меті захист українського суспільства від ідеології «руського міра» та впливу російських спецслужб через церкви, при тому, що Україна однозначно залишається відданою свободі віросповідання.
Кремль використовує релігію як знаряддя війни. Росія використає будь-яку причину, реальну чи фіктивну, щоб позбавити Україну міжнародної військової підтримки.
