23 вересня Мустафа посадив свою сім’ю з п’яти осіб на невеликий мотоцикл і сім годин їхав із Тіра на північ до одного села в ліванських горах, повільно минаючи ряди автомобілів, що застрягли в пробці. Деякі з цих машин, наприклад, машина, у якій їхала сім’я його брата Хусейна з шести чоловік, будуть у дорозі ще цілих два дні.
Зазвичай цей шлях займає дві години.
Мустафа та тисячі інших людей відчайдушно рятувалися від ізраїльських бомб, націлених на «Хезболлу», шиїтське ополчення, визнане урядом США терористичною організацією. Перед цим він та його брат працювали на фермі за містом та проживали у спартанській двокімнатній квартирі, наданій роботодавцем.
Ми погодилися не називати його прізвище з міркувань безпеки. Мустафа – християнин родом з Африна, курдського району на північному заході Сирії. На запитання, чи він поділяє віру брата, Хусейн відповів: «Ще ні».
Їхня країна не визнає навернених з ісламу. І хоча Ліван є єдиною арабською країною, що надає свободу зміни віросповідання, Тір є консервативним шиїтським містом, що знаходиться під політичним впливом «Хезболли».
То було вже вдруге, коли Мустафі довелося тікати. 2013 року вони з братом втекли від громадянської війни в Сирії. Але за останні п’ять років кількість бідних у Лівані потроїлася. І так сталося, що номінальні мусульмани-суніти знайшли підтримку в місцевій християнській гуманітарній організації.
Півтора роки тому Мустафа навернувся до Христа.
«Я йду за Ісусом, – сказав він. – Він спас мене».
Коли Ізраїль розпочав наземне вторгнення до Лівану, було віддано накази про евакуацію як мусульманських, так і християнських сіл на півдні країни. Але переважна більшість переміщених осіб прибуває з шиїтських районів, де, як підозрюється, розміщені склади зброї та підземні тунелі, а шиїти, що проживають там, можуть як підтримувати, так і не підтримувати ісламістську ідеологію «Хезболли».
За даними опитування, проведеного на початку 2024 року, 78 відсотків шиїтів позитивно оцінюють роль цього ополчення в регіональних справах. Але при цьому лише 39 відсотків заявили, що з політичних партій Лівану їм найближча «Хезболла», тоді як 37 відсоткам шиїтів жодна з політичних партій не є близькою.
«З великою довірою» до шиїтського ополчення ставляться лише 6 відсотків християн.
У цих реаліях християни прагнуть надавати допомогу іншим, хоч і з певною обережністю. Новозавітні зобов’язання та національна солідарність вимагають гостинності. Сектантська обережність веде до підозри. А ізраїльські бомбардування породжують страх у тому сенсі, що прийом деяких переміщених осіб може зробити їх мішенню.
Але багато християн усе одно допомагають ближнім.
Мустафа та Хусейн оселилися в житлових приміщеннях, наданих євангельською церквою в змішаному мусульмансько-християнському селі, де вони шукали притулку. Пластиковий килимок покриває половину цементної підлоги в кімнаті, а вздовж стін лежать тонкі матраци. Розкидані всюди ковдри та подушки говорять про те, що їхні діти провели неспокійну ніч.
«Ось наше послання: виявляти любов на ділі, ведучи людей до Христа, – сказав пастор однієї церкви (ми не згадуємо його імені через невизначену політичну ситуацію в Лівані). – Вони щось одержують, і ми вчимо їх щось віддавати».
У даний час його громада налічує близько 100 осіб, переміщених із своїх будинків на півдні та в долині Бекаа в Лівані. Більше половини з них приїхали з сусідньої Сирії, решта – переважно ліванські шиїти. Пастор сказав, що 60 відсотків із них вірять в Ісуса. Інші, як Хусейн, є їхніми родичами чи мусульманами, які вже були тісно пов’язані з церквами там, де вони раніше проживали.
Усі вони брали участь у приготуванні 500 бутербродів із тунцем, які відразу були роздані нужденним.
Не просто розмови
Поточний конфлікт «Хезболли» з Ізраїлем розпочався торік 8 жовтня, наступного дня після того, як бойовики ХАМАСу вторглися до Ізраїлю з Гази та вбили близько 1200 ізраїльтян і захопили 250 заручників. Ліванські бойовики ініціювали те, що вони назвали «фронтом підтримки» ХАМАСу, і почали запускати по Ізраїлю ракети, змусивши 80 000 ізраїльтян тікати з сіл поблизу кордону.
Приблизно стільки ж ліванців залишили свої будинки в результаті дій Ізраїлю у відповідь, і протягом 11 місяців обидві сторони вели відносно стриманий обмін ракетними ударами, прагнучи уникнути більш масштабного і, можливо, регіонального конфлікту з залученням Ірану, який підтримує як ХАМАС, так і «Хезболлу», що є його маріонетками.
Цей статус-кво зберігався, незважаючи на загибель 12 дітей-друзів внаслідок ракетного удару «Хезболли» по Голанських висотах та посилення Ізраїлем ударів по лідерах бойовиків у Лівані, Сирії та Ірані. Перемовини за сприяння США щодо деескалації та припинення бойових дій не змогли вплинути на наполегливість «Хезболли» щодо одночасного припинення вогню й у секторі Газа. А 17 вересня Ізраїль уключив повернення жителів півночі у свої будинки в офіційні цілі війни.
Декілька годин потому в результаті атаки з використанням вибухаючих пейджерів, а наступного дня й рацій, яку, як багато хто підозрює, провів Ізраїль, незважаючи на те, що Ізраїль офіційно це заперечує, загинули десятки й були поранені тисячі бойовиків і пов’язаних з ними медиків у Лівані та Сирії. Через шість днів почалися бомбардування. Повідомляється, що ізраїльські офіційні особи заявили, що їхня політика – «деескалація через ескалацію».
За оцінками Лівану, бойові дії призвели до переміщення 1,2 із 6 мільйонів жителів країни. Понад 950 державних шкіл, складів та інших об’єктів тепер використовуються як притулки. Дев’яносто відсотків переміщених осіб, майже половина з яких діти, не в змозі задовольнити свої основні потреби.
Вищезгаданий пастор із гірського села отримав дозвіл від муніципалітету, очолюваного мусульманами, на допомогу спільно з іншими гуманітарними організаціями та в координації з місцевою християнською організацією, якою керує старійшина церкви.
Один із місцевих координаторів програми, член неортодоксальної громади мусульман-друзів, сказав, що «церква – це номер один» у наданні допомоги, тоді як деякі інші організації «заявляють, що вони також допомагають, але в основному це просто розмови».
Але оскільки в шкільних класах по всій країні живуть сім’ї, які шукають притулку, він нарікає, що його трьом дітям нема куди ходити до школи.
Останній конфлікт Ізраїлю та «Хезболли» у 2006 році вигнав із домів 900 000 людей. Тоді церкви та члени всіх сект надавали допомогу спільно, але сьогодні ресурсів набагато менше.
Багато хто не хоче здавати свої квартири переміщеним шиїтам, побоюючись, що біженці не зможуть або не схочуть платити. Гіперінфляція та девальвація валюти на 98 відсотків призвели до того, що багатьом ліванцям важко забезпечувати себе й свої сім’ї. Через політичну безвихідь у країні вже два роки немає президента, а справами країни тимчасово керує прем’єр-міністр.
Хто винен?
Багато хто звинувачує «Хезболлу».
«Я проти шиїтів у політиці, але з міркувань гуманності ми не можемо відмовити їм у допомозі, – сказав координатор із надання гуманітарної допомоги від християн-друзів. – Ми постраждали від Сирії, постраждали від Ірану. Можливо, ми чекаємо, коли нам допоможе Америка».
Американські та французькі дипломати спробували домовитися про тритижневе припинення вогню в Лівані, і міністр закордонних справ Лівану заявив, що лідер «Хезболли» Хасан Насралла погодився з цією пропозицією. Через кілька днів у результаті ізраїльського авіаудару з використанням протибункерних бомб було зрівняно з землею чотири житлові будинки й убито Насраллу, який знаходився у своєму підземному бункері. Американські чиновники сказали, що їм не було відомо, що Насралла схвалив припинення вогню.
Прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньяху, як повідомляється, погодився на переговори про припинення вогню, але потім від них відмовився. Ізраїль заявив, що воює проти «Хезболли», а не проти Лівану. Нетаньяху у своєму зверненні до ліванців послався на кампанію проти ХАМАСу.
«У вас є можливість врятувати Ліван, перш ніж він провалиться в прірву довгої війни, яка призведе до руйнувань і страждань, подібних до тих, що ми бачимо в Газі, – заявив він. – Звільніть свою країну від «Хезболли», і ця війна закінчиться».
Ліван давно офіційно підтримує резолюцію ООН 1701 щодо припинення війни 2006 року. Резолюція закликає до роззброєння всіх бойовиків та відходу «Хезболли» за річку Літані, приблизно на 30 кілометрів на північ від ізраїльського кордону. Проте спроба Лівану у 2008 році зруйнувати комунікаційну мережу бойовиків провалилася після демонстрації сили «Хезболли» в Бейруті.
За чутками, зараз Сполучені Штати підштовхують ліванських політиків обрати президента, який, згідно з неписаною 80-річною угодою, має бути християнином-маронітом. Главу держави в Лівані обирають члени парламенту, представленого порівну мусульманами та християнами.
Але християни розділені на дві основні та кілька дрібніших політичних партій, деякі з яких об’єдналися з «Хезболлою» як із політичною організацією, щоб завоювати підтримку шиїтського електорату. До того, як Ізраїль ініціював поточне загострення, провідні шиїтські політики неодноразово блокували голосування за християнського президента й наполягали на кандидаті, який симпатизує справі «Хезболли».
Однак уважається, що два головні лідери християнської партії виношують президентські амбіції й не змогли домовитися, щоб хтось із них представляв інтереси християнської громади.
«Я звинувачую християнських лідерів, тому що вони діють у своїх власних інтересах, а не в інтересах нашої країни, – сказав пастор із гірського села. – Якщо ви поступаєтеся місцем іншим, ви не можете звинувачувати їх, коли вони це місце посідають».
У 2000 році «Хезболла» завоювала широку громадську підтримку, навіть серед багатьох християн, змусивши Ізраїль припинити 18-річну окупацію південного Лівану, яка спочатку була покликана створити буферну зону для запобігання вторгненню палестинських бойовиків. З того часу бойовики втратили підтримку мусульман-сунітів, коли вступили в громадянську війну в Сирії на боці Башара Асада, публічно підтвердивши це у 2013 році. Пересічні християни, як і багато інших жителів країни, були розчаровані, коли «Хезболла» стала на бік сектантських лідерів, які виступали проти народної революції 2019 року, що призвело до п’ятирічного економічного спаду.
Підтримка ХАМАСу з боку бойовиків викликала появу по всьому Бейруту плакатів «Ми не хочемо війни».
християнська ЛЮБОВ
«Це обурює. Без будь-яких консультацій з урядом «Хезболла» втягнула Ліван у війну, – сказав Джозеф Кассаб, президент Вищої ради Євангельських християн Сирії та Лівану, який заявив, що міцного миру не можна досягти за допомогою насильства. – Багато християн уважають, що Ізраїль не має обмежень у веденні війни, і бойовикам не варто було провокувати свого ворога».
Однак вітри змін все ж дмуть, сказав Джихад Хаддад, пастор церкви «Істинна лоза» в Захлі, християнському містечку в долині Бекаа, і переінакшивши китайське прислів’я, додав: деякі будують стіни, щоб захиститися від вітру, а вітряки краще послужать у справі служіння. Оскільки християни не мають політичного голосу в поточному конфлікті, він спрямовує свої зусилля на підтримку переміщених осіб.
Центр гуманітарної допомоги при церкві й до нинішньої ескалації розподіляв 2000 продуктових пакетів на місяць, причому більшість продуктів було вирощено на церковних сільськогосподарських угіддях. Щоб надавати допомогу тим, хто зараз ховається в школах, церква змінила вміст пакетів таким чином, щоб у них були продукти харчування, які не потрібно готувати. Біженцям також не вистачає ковдр, але склад церкви вже порожній.
Хаддад вважає, що відродження вже на горизонті, але це дається нелегко. Ліван, за його словами, застряг між «молотом» Ізраїлю та «ковадлом» «Хезболли». Кілька ракет вибухнули за півтора кілометри від його будинку, а ще кілька – за півтора кілометри від церкви.
Події в Газі породжують страх.
«Ми дуже обережні, коли маємо справу з сім’ями, яких ми не знаємо, – каже Хаддад. – Якщо Ізраїль виявляє десь бойовиків, він починає їх бомбити».
Жителі Захле, сказав він, ретельно перевіряють шиїтів щодо приналежності до «Хезболли». Церква «Істинна лоза» прихистила у своїх приміщеннях 17 сімей, пов’язаних із громадою, оскільки віруючі та інші люди вважають, що в християн вони будуть у безпеці. Але Хаддад також побоюється, що якщо людей, які шукають притулку в церкві, буде надто багато, то вони не зможуть подбати про всіх.
Допомога, яку надають церкви різних конфесій, справила сильне враження.
«Якби в Лівані не було християн, нас би вже знищили, – заявив у телевізійному інтерв’ю Мохамед аль-Хадж Хассан, шиїтський шейх, відомий своєю опозицією до «Хезболли». – Це вони захищали нас і допомагали тим, хто тинявся вулицями. Це вони прихистили наших жінок та дітей».
Християни могли б стати на бік Ізраїлю, сказав він. Шиїти тепер повинні «ще раз звернутися до своєї совісті й подумати, чи не чинили ми неправди стосовно наших партнерів у країні».
Однак, незважаючи на таку оцінку, євангельські християни не так вже й легко відчиняють двері своїх установ, сказав Набіль Коста, голова Асоціації євангельських шкіл Лівану. У 35 школах асоціації навчається 20 000 учнів, серед яких є й християни, і мусульмани. Уряд Лівану змусив школу адвентистів сьомого дня в шиїтському районі в центрі Бейрута надати притулок переміщеним особам.
Коста сказав, що євангельські християни охоче відкриють свої школи для біженців, щойно уряд вирішить, що всі приватні шкільні заклади мають це зробити. Таке рішення має передбачати й обговорення того, як має відбуватися взаємодія з міністерством освіти, щоб забезпечити додаткове навчання для дітей із державних шкіл, які змушені залишити свої класи.
Унаслідок війни 40 відсотків із 1,25 мільйона ліванських школярів опинилися в числі переміщених осіб.
Коста також очолює Thimar, місцеву баптистську організацію, яка займається наданням соціальних послуг і курирує Бейрутську баптистську школу, яка домовилася з урядом про перетворення шкільного містечка на розподільний центр для переміщених осіб. Школа розташована за 5 км на північ від густонаселеного району Дахіє в Бейруті, де був убитий Насралла. Наразі загроза ізраїльських авіаударів у цьому місці відсутня. І незважаючи на запеклі відлуння регулярних бомбардувань, школа допомагає семи прилеглим державним та приватним установам, які приймають переміщених осіб, шляхом щоденного надання 700 обідів. Також допомога надається гірським церквам.
«Ми не маємо права відвертатися від біженців», – сказав Коста. Але він застерігає уряд: «Не зловживайте нашою християнською любов’ю».
Відкриємо наші серця
Деякі чинять так навіть серед переміщених осіб.
У понеділок, 23 вересня, Лайя Ямут прокинулася о 6:30 ранку від звуків ізраїльських авіаударів. Вона є дипломованою медсестрою й працює в Horizons International, а також волонтером у тірській церкві, яку її нині покійний батько 14 років тому насадив у цьому шиїтському місті. Вона вже менше пересувається місцевістю, оскільки безпілотники полюють на бойовиків «Хезболли» на мотоциклах. Краще не знаходитися поблизу, каже вона, на випадок, якщо безпілотник промахнеться.
Але ця атака виглядала інакше. За чотири години після її початку Ямут відвідувала літнього пацієнта з деменцією, коли неподалік пролунав ще один вибух. Вона поспішила додому, зібрала речі й разом із своїм собакою вирушила за 90 км на північ до Бейрута. 50 осіб із її громади, майже всі з яких колишні мусульмани, які вірять в Ісуса, зрештою розбрелися по різних місцях, сховавшись у школах, церквах або в родичів. Один повернувся до Іраку.
Ямут зупинилася в подруги в християнському районі столиці.
«Чесно кажучи, так безпечніше, – сказала вона. – Я не хочу знову кудись тікати».
Наступного ранку Ямут займалася волонтерством у лікарні, пов’язаній із великою курдською церквою в Бейруті. У середу вона повернулася до Тіра з двома іншими людьми, збираючись попрацювати волонтером у Червоному Хресті.
Якщо два дні тому їй знадобилося сім годин, щоб дістатися Бейрута, то на повернення додому пішло трохи більше години, і все це серед «апокаліптичних» сцен з автомобілями, кинутими на узбіччі дороги, і кількома будівлями праворуч і ліворуч, з яких ішов дим.
Майже одразу вона розвернулася, щоб їхати назад. Тір нагадував місто-примару, без води, електрики та стільникового зв’язку. Вулиці були порожні, на них не було майже нікого, крім бойовиків «Хезболли», але вона не мала внутрішнього страху перед такою обстановкою.
Її батько двічі потрапляв до в’язниці за євангелізацію, а церква неодноразово зазнавала вандалізму. Але з роками, каже Ямут, тірська церква завоювала повагу своєї громади, а вулиця, на якій вона знаходиться, стала широко відома як «Церковна вулиця».
Але залишатися тут було небезпечно. Двоє віруючих спали на пляжі, побоюючись, що їхні квартири будуть обстріляні. Ямут завантажила до свого 15-місного мікроавтобуса сім’ї з їхньої церкви, які не змогли виїхати в безпечне місце раніше, і всі вони вирушили назад до столиці.
У четвер вона повернулася до клініки в одному місті з переважно християнським населенням за 80 км на північ від Бейрута, куди прибуло багато переміщених із долини Бекаа людей. Щодня вона надавала допомогу в середньому 150 людям.
«Зараз саме час відкрити наші серця, – сказала Ямут. – У нас, можливо, ніколи більше не буде такого шансу».
У Лівані можна почути християнські істини як по радіо, так і в церквах по всій країні, але багато ліванських сіл, що належать до великої кількості різних сект, самоізолюються від інших громад. Пересічні південні шиїти, які раніше знали небагато християн, тепер знаходять притулок у християнських районах. Вони отримали глибокі травми, сказала Ямут, але вони посміхаються, коли вона каже їм, що вона теж із Тіра, і слухає їх розповіді.
Щодо шкіл, то Ямут співпрацює з помісними церквами, щоб працювати з кожним, хто виявляє відкритість до Євангелії. Вона закликає до обережності щодо гостинності, оскільки деякі бойовики, імовірно, можуть цим скористатися. Але в той час, як більшість із них зараз воює з ізраїльтянами на кордоні, віруючі можуть виявити любов до їхніх дружин та дітей. Поруч із ними знаходяться тисячі ліванських шиїтів, не пов’язаних із «Хезболлою», які теж уперше мають справу з християнами.
Тим часом у церкві в гірському селі, де сховалися Мустафа, Хусейн та інші «ще не» християни, вони та їхні сім’ї їдять за довгими пластиковими столами на церковній парковці. Мустафа сподівається повернутися до Тіра, а не до свого рідного міста в Сирії – там надто небезпечно. Незважаючи на невизначеність тимчасового проживання, у Лівані він відчуває мир.
«Ми не знаємо, що робити далі, – сказав він. – Тільки Бог знає, і ми довіряємо йому».
