Під час війни беззахисні категорії населення завжди платять найдорожчу ціну. Жінки та діти в розпал кризи та конфлікту є найбільш уразливими, і напад Росії на Україну в 2022 році не став у цьому виключенням.
За останнє десятиліття Росія насильно вивезла майже 20 000 дітей з України до Росії та на контрольовані Росією території, і світ мав розуміння серйозності цієї кризи лише на початку війни. На момент їхнього захоплення дітям було від 4 місяців до 17 років, і вони були вимушені брати участь у таборах із політичного перевиховання й проходити військову підготовку.
США ведуть активні переговори з Росією та Україною щодо короткострокової паузи в конфлікті на фоні того, що сторони обговорюють довгостроковий мирний план. Однією з умов України є повернення дітей, «незаконно депортованих до Росії, і тисяч мирних жителів, які утримуються в російських тюрмах».
Але паралельно з переговорами про американську мирну угоду Департамент урядової ефективності Ілона Маска припинив фінансування досліджень Єльського університету, спрямованих на пошук викрадених українських дітей. Команда Єльського університету за допомогою «технологій із відкритим кодом, включаючи опрацювання супутникових зображень, соціальних мереж та російських публікацій, шукала дітей, слід яких було втрачено, ділилася результатами своїми досліджень з українською владою та допомагала Україні знайти викрадених дітей».
Сотні українських дітей були незаконно передані на всиновлення в Росію або розміщені в російських сім’ях. За словами дослідників Єльського університету, принаймні в одному випадку російські органи влади переоформили свідоцтво про народження дитини, «змінивши ім’я та місце народження дитини». Багато з цих дітей мають сім’ї. Також фіксувалися випадки, коли викрадені українські діти піддавалися фізичному насильству, розлучалися на невизначений термін зі своїми родинами в Україні та не мали належного доступу до їжі та догляду.
Можливо, найбільш жахливим є те, що Росія «спеціально депортувала вразливі групи дітей, включаючи дітей-сиріт, дітей з обмеженими можливостями, дітей із малозабезпечених сімей та дітей, батьки яких є військовослужбовцями». До цього дня Росія відмовляється надати список дітей, вивезених до Росії, і повідомити про їхнє місцезнаходження, як це передбачено міжнародним правом. Крім того, Росія приховує факти примусової депортації та незаконного усиновлення дітей з України.
Найбільш кричущим у цій ситуації є те, що законодавці США мають «підстави вважати, що дані зі сховища були остаточно видалені». У той час, коли США наполягають на мирній угоді, такі дії, якщо вони мали місце, надсилають жахливий сигнал, що тяжким становищем цих невинних дітей можна знехтувати задля підвищення ефективності роботи державної служби.
Під час останньої телефонної розмови президента Дональда Трампа з президентом України Володимиром Зеленським 19 березня Трамп запитав про зниклих безвісти, у тому числі викрадених, українських дітей і пообіцяв тісно співпрацювати з Україною та Росією, щоб забезпечити повернення цих дітей додому. Я сподіваюся, що це свідчить про те, що ці беззахисні діти будуть головним пріоритетом у мирній угоді з Кремлем.
Святе Письмо містить концепцію «квартету вразливих категорій населення», тобто тих, хто потребує особливого захисту та справедливості: у Старому Заповіті наголошується на важливості турботи про бідних, вдів, сиріт та іноземців. Ми повинні дбати про викрадених українських дітей, тому що кожна дитина носить образ Божий і стала жертвою злочину. Серце Батька чутливе до страждань беззахисних, а ми повинні бути Його руками та ногами.
Одним із фундаментальних обов’язків уряду є забезпечення добробуту найбільш уразливих членів суспільства й гарантування того, що вони будуть захищені від шкоди й ніколи не стануть пішаками в політичній чи ідеологічній боротьбі. Справедливе й моральне суспільство визнає, що права дітей необхідно відстоювати з непохитною відданістю, надаючи пріоритет їхній безпеці, стабільності та можливості розвиватися.
Коли я спостерігала впродовж останніх трьох років за війною в Україні, я особливими чином переживала страждання дітей. Я народилася в Східній Європі, і коли мене вдочерили, я була ще немовлям, і ще я маю п’ятеро братів і сестер і двоюрідного брата, також усиновлених зі Східної Європи. Понад 12 років я працюю у сфері захисту дітей, допомагаючи розробляти та просувати державну політику, яка ставить найкращі інтереси дитини на перше місце.
Коли я працювала на Капітолійському пагорбі (у Конгресі, прим. перекладача), мій керівник очолював Коаліцію Конгресу з питань усиновлення, найбільшу двопартійну двопалатну фракцію Конгресу. Під нашим керівництвом міжнародні делегації Конгресу знайомили членів Конгресу та їхній персонал із законами, спрямованими на захист дітей від торгівлі та жорстокого поводження. Ми хотіли, щоб США були світовим лідером у захисті найменших членів суспільства.
Страждання українських дітей близьке моєму серцю частково тому, що в тій частині світу я народилася й це моя спадщина. Можливо, десь у моєму тілі зберігаються довербальні спогади про мою батьківщину та сусідні країни. Але я також дивилася на все це з розбитим серцем, тому що присвятила свою кар’єру державній політиці захисту вразливих верств населення. Діти ніколи не повинні використовуватися як розмінна монета під час переговорів.
Женевська конвенція надає дітям особливий захищений статус під час війни, а депортація чи примусове переміщення населення суперечить міжнародному праву та може становити злочини проти людяності.
Сполучені Штати Америки можуть прагнути ефективності, не жертвуючи захистом і безпечним поверненням додому викрадених дітей. Українські діти повинні повернутися додому без попередніх умов, а президент Трамп і державний секретар Марко Рубіо повинні й далі забезпечувати те, щоб беззахисні діти залишалися головним пріоритетом у мирних переговорах.
Не можна закривати очі на долю викрадених українських дітей.We must not turn a blind eye to the plight of stolen Ukrainian children.
Челсі Соболік є директором зі зв’язків з урядовими організаціями у World Relief. Раніше вона працювала в Комісії з етики та релігійної свободи та в Конгресі США. Вона є автором книг «Покликані розвивати: євангельське бачення для жінок і роботи» та «Прагнення до материнства: як бездітним жінкам не втратити надію».
