Він просто та мирно жив своїм життям на Донбасі в Україні. Потім, на початку 2014 року, на широкі поля поруч із його селом вторглася російська військова машина.
Раннього весняного дня 2025 року ми сидимо за столом на кухні Дмитра Ісаєва в Араді, Румунія, і він розповідає нам про лінію фронту з Росією, яка пролягала менш ніж за п’ять кілометрів від його дому на українському Донбасі.
Протягом майже восьми років, з 2014 по 2022 рік, понад 2 мільйони українців змушені були залишити охоплений війною регіон. Дмитро жив неподалік лінії фронту, а двері його дому були широко відчинені для українських біженців, переміщених через це неспровоковане насильство.
«Одна з літніх жінок у нашій церкві почала щодня готувати їжу для біженців, по 150 порцій пельменів. Їй 85 років і вона готує 150 порцій пельменів щодня. – Дмитро передає нам тарілку з печивом. – Це була реакція її серця на горе та втрати, які понесли люди».
Незадовго до того ранку 24 лютого 2022 року, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення й десятки ракет уразили міста по всій Україні, Дмитро й сам шукав безпечного притулку.
Він знайшов його тут, у християнській громаді Румунії.
«Якби ми, українці, що тікають від війни, побачили, що румуни закриті й не бажають нас приймати, це було б антисвідченням про Христа, або навіть свідченням про Антихриста». – Дмитро ставить на стіл кавник.
Ми знаходимося в маленькому будинку Дмитра на тихій румунській вулиці. Він говорить тихо й смиренно: «Природа людей, які належать Христу, полягає в тому, щоб бути відкритими».
Поки Росія нарощувала військову присутність для повномасштабного нападу на Україну, румуни, включаючи церкву «Жнива» в Араді під керівництвом пастора Крістіана Барбосу, готувалися надати притулок українцям-утікачам і запропонувати їм свою гостинність.
Поруч із Дмитром за столом сидять його нові друзі-румуни, члени церкви «Жнива» Делія та Нелу Вати, які після початку російського вторгнення відкрили своє життя та дім для незліченної кількості українців.
Делія бере каву й каже: «Навіть якщо ви вважаєте, що у вас чогось не вистачає, або що ваш дім є неідеальним для прийому людей, усе, що вам потрібно зробити, це відкрити своє серце».
Дмитро киває, а Делія продовжує: «Якщо ваше серце відкрите, тоді ви можете відкрити свій дім». Наші погляди зустрічаються, і в мене виникає думка, що я, можливо, ніколи раніше не чула, щоб це було сформульовано так лаконічно: коли ваше серце відкрите, ви відкриєте й свої двері. Відкриті чи закриті двері – це більше, ніж політика держави. Зрештою, це відображає стан сердець людей.
«Ще до того, як біженці прийшли до нас, ми почали йти до біженців, – каже Барбосу, нахиляючись уперед і жваво жестикулюючи в напрямку вікна. – Ми їздили до трьох головних осередків безпосередньо в Україні, возили допомогу, продукти харчування, предмети першої необхідності».
Подорож з Арада до України триває понад 14 годин, і Барбосу та його громада відкрили власні будинки та в співпраці з різними організаціями орендували готель, куди привезли десятки холодильників та газових плит із метою створення величезної кухні.
Потім вони почали приймати українців. Вони пропонували їм щотижневі медичні послуги, створили групи допомоги для пошуку роботи та оформлення необхідних документів, а головне запропонували їм теплий прийом церковної спільноти та надію на Ісуса.
Посвячені християни з церкви «Жнива», незважаючи на те, що війна триває ось уже три роки, жертвують своїми вихідним та їдуть в Україну на фургоні з причепом, спеціально придбаному церквою для допомоги українцям, та доставляють одяг і їжу.
Чоловік Делії, Нелу, показує мені фотографії подарованого ними промислового генератора. Нелу та команда волонтерів із церкви привезли генератор в Україну, щоб облаштувати в одній церкві медичний центр та школу.
У Сучаві, поблизу північно-східного румунсько-українського кордону, церква «Жнива» в партнерстві з християнською організацією «Боротьба за свободу» перетворила покинуту будівлю на центр догляду за українськими дітьми з групи ризику.
«Росіяни викрадали сиріт. Вони викрали сотні сиріт, тому ми підтримали цю організацію з метою перевезення дітей-сиріт та дітей із групи ризику з зони бойових дій в Україні до безпечного місця в Румунії, – каже Барбосу. – Ми відправили туди людей із нашої церкви, щоб вони допомагали доглядати дітей у центрі догляду, а також зв’язалися з La Seve, французькою християнською асоціацією, яка організувала приїзд кількох автобусів із французькими волонтерами, які допомагають доглядати за українськими дітьми, які втратили сім’ї у війні з Росією».
Дмитро пропонує своїм гостям ще кави й неголосно каже: «Коли я приїхав сюди, у мене були дуже серйозні проблеми з зубами. Один пастор тут, у Румунії, заплатив 3000 євро за стоматологічні послуги. Мені було трохи незручно приймати таку величезну допомогу, бо я розумію, що пастор зовсім не багатий, щоб витрачати такі великі гроші, але ось що мені сказав цей румунський пастор: “Я зробив це лише через Христа. Я люблю Христа, тому я люблю тебе. І ти мені нічого не винен”».
Існує така християнська любов, яка втілює щедрість Христа, бо образ Божий є в усьому людстві.
«І давайте будемо чесними, – Дмитро широко всміхається, дивлячись на своїх румунських друзів, Делію та Нелу, які сидять з іншого боку столу. – Нелу, можливо, не потрібна моя допомога, але він покликав мене попрацювати для нього, бо знав, що в мене немає роботи, а я намагаюся утримувати свою сім’ю. Я звичайно допомагав Нелу, як міг, але я розумію, що насправді Нелу пропонує мені роботу через своє серце та доброту й тому, що він дуже любить Бога».
Дмитро й далі посміхається. Зворушені Нелу та Делія смиренно намагаються відмахнутися від похвали. Дмитро нахиляється вперед: «Одна з найважливіших речей у житті – це щоб ніхто не грав у християнство. Насправді ви повинні жити християнством щодня. Справжні християни мають Бога в серці».
Дмитра ледве чути, але ми всі завмерли, намагаючись не пропустити жодного слова від українця, який побачив Христа в румунській церкві: «А номінальні християни? Вони можуть ходити до церкви, вони можуть навіть служити в церкві. Але головна відмінність між справжніми та номінальними християнами полягає в тому, що якщо в когось у житті виникають проблеми, труднощі чи горе, справжній християнин буде готовий діяти негайно, бо така природа його нового серця. Вони не можуть не діяти.
А номінальні християни – їм якось байдуже».
Related
