Експозиційний проповідник Джон Ф. Макартур-молодший, який навчав мільйони людей Святому Письму за допомогою своїх записаних проповідей, радіопередач, біблійних коментарів та надзвичайно популярної навчальної Біблії, помер у віці 86 років.
Макартур казав, що найважливішою рисою його служіння є те, що він пояснював Біблію за допомогою Біблії, не захаращуючи проповіді особистими історіями, коментарями щодо поточних подій і зверненням до емоцій, а проповідуючи вічну істину. Він дуже тривалий час був пастором церкви «Благодать» і казав, що хороша проповідь повинна залишатися такою навіть через 50 років після її проголошення.
«Вона не повинна бути пов’язана з жодними культурними чи особистими подіями, – сказав Макартур. – Вона не про мене. І вона повинна виходити за рамки не лише часу, а й культури».
Він опублікував «Навчальну Біблію Макартура»,яка містить 20 000 приміток до окремих віршів, покажчик важливих доктрин, вступи до кожної книги Біблії та плани читання Біблії. За 22 роки було продано 2 мільйони її примірників.
Його коментарі до Нового Заповіту, серія у 34 томах, яку видавництво Moody Publishers випускало протягом 31 року, також були продані накладом понад 1 мільйон примірників.
«Він був найкращим експозиційним проповідником, – сказав Christianity Today автор книги «Залишені»і колишній редактор Moody Publishers Джеррі Дженкінс, який першим запропонував ідею публікації коментарів Макартура. – Блискучий експозитор. Він виголошував 40-хвилинні проповіді, які завжди здавалися 10-хвилинними».
Макартур також регулярно вступав у суперечки з євангельськими християнами, які не погоджувалися з ним щодо дарів Святого Духа, гендерних ролей у Біблії та того, що є необхідним для спасіння.
Іноді він визнавав, що ці конфлікти можна було б вирішити з більшим смиренням. «Я міг би бути трохи більше ягням, а не левом», – сказав він якось про одну свою проповідь. Але Макартур також вважав, що засудження християн, які не є справжніми християнами, є важливим, і це було другою ключовою ознакою його служіння.
Найвідданіші послідовники Макартура були натхненні його неприборканістю. Сатиричний новинний сайт Babylon Beeчасто хвалив Макартура як воїна, перемагаючого в безглуздих конфліктах. Християнська журналістка Меган Бешем високо цінила його мужність.
«Макартур… послідовно відмовлявся приєднуватися до погоні за актуальністю. І саме ця відмова робила його служіння незмінно актуальним для нових поколінь, – написала вона в соціальний мережі X. – Я буду завжди вдячна за вплив, який його вчення мало на моє життя».
Макартур народився 19 червня 1939 року в родині Ірен Докендорф Макартур та Джона Ф. Макартура-старшого. Він був сином, онуком, правнуком та праправнуком євангельських проповідників із Канади та Шотландії.
Його батько був баптистським пастором і мандрівним євангелістом, який на початку 1940-х років започаткував у Південній Каліфорнії служіння для кінозірок, серед яких були актори Рой Роджерс і Дейл Еванс. Старший Макартур також мав радіослужіння під назвою «Голос Голгофи», яке вплинуло на навернення Джона М. Перкінса, який згодом став видатним євангельським прибічником расового примирення.
Молодший Макартур згадував, що почав наслідувати свого батька у віці п’яти чи шести років. На задньому дворі він ставав на ящик і проповідував сусідським дітям та своїм трьом молодшим сестрам, Джанетт, Джулі та Джейн.
«Я не пам’ятаю такого часу, коли б я не вірив у Євангелію, – сказав Макартур. – Я був одним із тих дітей, які ніколи не бунтували й завжди вірили. Тож, коли Бог здійснив спасіння в моєму серці, я цього не помітив».
З віком Макартур почав більше цікавитися спортом, ніж проповідництвом. Він хотів грати в американський футбол у коледжі, але його батько наполягав, щоб він вступив до Університету Боба Джонса, де на той час не було команди, яка грала в міжвузівських змаганнях. Тож, замість того, щоб грати у футбол, Макартур потрапив до команди вуличних проповідників.
Як він пізніше згадував, він «трохи сердився», коли вчився в університеті. Автомобільна аварія переконала його, що йому потрібно повністю підкоритися Богові.
Як він постійно розповідав у проповідях протягом багатьох років після аварії, після першого курсу коледжу вони з п’ятьма іншими молодими людьми поїхали в «проповідницьке турне» країною. Водій намагався обігнати когось на шосе в Алабамі та втратив керування. Дводверний Ford Fairlane закрутився, а потім перекинувся на швидкості 105, 110 чи 120 кілометрів на годину, зрештою приземлившись на дах.
Макартура викинуло з машини, і він проїхався спиною по дорозі.
«Моя спина буквально була роздерта до кісток, – згадував він. – Я встав і зрозумів, що живий».
Пролежавши кілька місяців у лікарні на животі, він вирішив повернутися до Університету Боба Джонса наступного року. Він вирішив, що це було покликання до служіння, й відчув, що йому потрібно все присвятити Богові.
«Господи, — молився він, — я бачу тепер, що моє життя справді у твоїх руках, і ти маєш абсолютний контроль не лише над моєю вічною долею, а й над моїм часом тут, у цьому світі».
Однак через рік Макартур отримав ще один шанс пограти у футбол і скористався ним, перевівшись до Тихоокеанського коледжу в Лос-Анджелесі. Пізніше він стверджував, що його вербували численні професійні команди, включаючи «Вашингтон Редскінз» та «Клівленд Браунс», але університетська статистика показує, що він не був видатним гравцем цього каліфорнійського коледжу. Одного року він зробив лише п’ять перехоплень та пробіг три ярди під час атак своєї команди.
У 1961 році Макартур вирішив, що все одно не хоче присвячувати своє життя американському футболу. Він волів би піти слідами батька й стати священнослужителем.
Його першою роботою після семінарії стала посада помічника пастора – він працював під керівництвом свого батька в Біблійній церкві пам’яті Гаррі Макартура, названій на честь його діда. Через кілька років він вирішив нести служіння самостійно та прийняв запрошення церкви «Благодать», незалежної, позаденомінаційної громади в районі Сан-Веллі в Лос-Анджелесі, Каліфорнія. Двоє пасторів поспіль померли, і громада з приблизно 400 осіб прагнула знайти когось молодого.
29-річний Макартур не був вражений церквою. Девізом церкви було «в головному єдність, в неголовному милосердя», що він відкидав як дурне та сентиментальне. За словами Макартура, церква не мала справжньої доктрини, і багато давніх членів і навіть лідерів громади не були справжніми християнами.
«У тій раді були неспасенні старійшини, а на керівних посадах у церкві – неспасенні люди, – сказав Макартур. – Але було достатньо добрих людей, які знали, чого хочуть, і знали, що їх потрібно навчати Слову Божому».
Макартур виголосив свою першу проповідь у 1969 році на Євангелію від Матвія 7:21, де сказано: «Не кожен, хто каже до Мене: Господи, Господи! увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небі».
Після цього він почав проповідувати Новий Заповіт, почергово по окремим книгам, почавши з Євангелії від Івана, а потім перейшовши до Першого та Другого послань Петра. Макартур витрачав 30 годин на тиждень на підготовку проповідей і делегував майже всі інші пастирські обов’язки старійшинам та членам церкви.
Церква швидко зростала. У 1971 році «Благодать» побудувала нову будівлю, яка могла вмістити 1000 осіб, а в 1977 році знову розширилася й стала втричі більшою. До кінця десятиліття вона стала найбільшою протестантською церквою в Лос-Анджелесі.
Попит на записи проповідей Макартура також різко зріс. Члени церкви щотижня розсилали 5000 касет, потім 15 000, а потім 30 000. До кінця 70-х років понад 100 000 християн по всій країні щотижня отримували записані проповіді Макартура. Церква також започаткувала окреме служіння Grace to You (Благодать тобі), яке займалося трансляцією проповідей Макартура на християнському радіо.
«Служіння Джона доводить, наскільки позачасовим може бути проповідь, коли вона є просто чітким, зрозумілим викладенням Біблії, – сказав у 2011 році Філ Джонсон, виконавчий директор Grace to You. – Якщо метою проповіді є пробудження духовно мертвих душ та очищення й трансформація життя, зіпсованого гріхом, тоді все, що дійсно має значення, це те, щоб проповідник був вірним у проголошенні Слова Божого з ясністю, точністю та відвертістю».
Однак таке проповідування не обійшлося без суперечок. У 1979 році Макартур проповідував на Послання до Тита 2 та настанови апостола Павла щодо того, щоб жінки були «господарні» та «корилися своїм чоловікам» (вірш 5). Він сказав, що жінки не повинні працювати поза домом і що сім’ї не потребують двох доходів.
Керівники церкви вирішили, що не лише керівництво, а й персонал церкви має складатися виключно з чоловіків. Ця заява викликала обурення в церкві та навколишній громаді. Кілька людей залишили «Благодать» і звинуватили Макартура в «християнському чоловічому шовінізмі».
Наступного року родина чоловіка, який відвідував «Благодать», подала на церкву позов за недбалість священика – уперше в США, за повідомленням Los Angeles Times. Служителі церкви здійснювали душеопікунство молодого чоловіка з суїцидальними намірами на ім’я Кеннет Неллі, вони порадили йому більше молитися, читати Біблію та слухати записи проповідей Макартура. Коли Неллі покінчив життя самогубством, його батьки найняли адвоката. Вони стверджували, що священики, які займаються душеопікунством, повинні підпадати під ті ж юридичні стандарти, що й психологи. Каліфорнійський суд зрештою відхилив позов на підставі Першої поправки.
Мабуть, найвизначніший спір виник наприкінці 1980-х років, після публікації Макартуром «Євангелії від Ісуса». У книзі він стверджував, що грішникам недостатньо просто прийняти Христа як Спасителя; справжні християни також повинні визнати Ісуса своїм Господом.
За словами Макартура, американські євангельські християни звели мільйони людей на манівці «вбивчою хибною впевненістю» в «підступному легковір’ї». А багато послідовників Христа, які сповідували своє народження згори, насправді «серйозно помилялися щодо найголовніших християнських істин».
Критики, зокрема низка консервативних євангельських християн із Далласької теологічної семінарії, звинувачували Макартура в змішуванні віри та справ і запереченні виправдання вірою. Богослов Чарльз Райрі писав, що Макартур розбавляв і забруднював Божу благодать. Професор Нового Заповіту Зейн Ходжес пішов ще далі, назвавши вчення Макартура «сатанинським за своєю суттю».
Інші відомі євангельські християни стали на захист Макартура. Вони стверджували, що він лише висловлював традиційні християнські ідеї про покаяння та учнівство.
Наприклад, теолог Дж. І. Пекер ототожнював позицію Макартура з реформатським вченням про те, що віра «є цілісною душевною реальністю, яка має емоційний, вольовий, а також інтелектуальний аспекти». Президент Теологічній семінарії Південної баптистської конвенціїАльберт Молер називав «Євангелію від Ісуса» «дуже необхідним виправленням небезпечних непорозумінь».
Деякі спостерігачі заявляли, що обидві сторони просто неправильно розуміли одна одну.
«Часто існує різниця між тим, що Макартур говорить, і тим, що він явно має на увазі, — писав професор Нового Заповіту Даррелл Л. Бок. – Певні неоднозначності в стилі Макартура ускладнюють визначення його справжньої позиції».
При цьому ніхто не звинувачував Макартура в неоднозначності його нападок на харизматів. Він стверджував, що християни, які вірять, що вони сповнені силою Святого Духа, навчають фальшивому, «абераційному» християнству. Він називав їх «нерозумними людьми… спонуканими сатаною» та засуджував широку присутність харизматичного руху в християнських ЗМІ.
«Він [харизматичний рух] здійснив переворот та сприяв переосмисленню християнства у свідомості людей, і це є абераційна форма християнства, – сказав Макартур. – Його теологія погана, вона небіблійна, вона абераційна, вона руйнівна».
Макартур також чітко висловлювався щодо християн, які вважають, що жінки можуть мати покликання до навчання Біблії, звинувативши їх в ігноруванні однозначних, універсальних заповідей Святого Письма та участі у «відкритому бунті» проти Слова Божого. За словами Макартура, жінки ніколи не повинні говорити промови в церкві або обіймати керівні посади в церкві чи у світському житті.
Макартур, зокрема, розкритикував популярну вчительку Біблії Бет Мур, яка проводила біблійне навчання для жінок, заявивши, що вона має природну здатність продавати ювелірні вироби по телебаченню, але не повинна плутати це із закликом до проповіді. Він порадив їй «іти додому».
У 2020-х роках виникла ще одна суперечка, коли жінка на ім’я Ейлін Грей звинуватила його в тому, що він публічно присоромив її за те, що вона залишила чоловіка-кривдника. Девід Грей, який займався дитячим служінням у «Благодаті», зізнався, що бив свою доньку «занадто суворо, жорстоко» по ногах, стопах, руках і голові, а також у вигляді дисциплінарного покарання тягав за собою двох інших дітей. Грей сказала, що служителі «Благодаті» наказали їй пробачити його, навіть якщо він не покається, і показати своїм дітям, що означає «страждати, як Ісус». Коли вона натомість забрала своїх дітей і переїхала в інше місце, Макартур засудив її з кафедри та наказав парафіянам цуратися її, натякнувши, що вона насправді не християнка.
Девіда Грея пізніше відправили до в’язниці за фізичне та сексуальне насильство над дітьми.
Старійшина церкви Хон Чо розглянув рішення про виключення Ейлін Грей із членів церкви у 2022 році та дійшов висновку, що з нею повелися несправедливо. Він закликав лідерів виправити ситуацію, принаймні приватно. Старійшина розповів Christianity Today, що Макартур сказав «забути про це».
Натомість Чо пішов у відставку та виявив, що щонайменше восьми іншим жінкам у «Благодаті» радили залишатися з чоловіками-кривдниками, навіть не зважаючи на те, що вони боялися за власну безпеку та безпеку своїх дітей.
Керівництво церкви відмовилося відповідати на конкретні звинувачення, але опублікувало заяву, в якій захищало церковне душеопікунство як біблійне та назвало публікацію Christianity Today «брехнею».
В іншому випадку Макартур сказав, що йому було важко справлятися з публічною критикою та звинуваченнями, але особливо він страждав від того, що він назвав «заколотом».
«Це траплялося кілька разів, – сказав він. – І цешок . Знаєш, твій власний знайомий друг підняв на тебе п’яту, той, з ким ти ламав хліб. Розумієш? Як Писання говорить про Юду».
Хвилі суперечок котилися десятиліття за десятиліттям, але суттєво не обмежили вплив Макартура.
У 2025 році зала «Благодаті» на 3500 місць все ще заповнювалася на вихідних по кілька разів. Проповіді Макартура транслювалися на понад 1000 радіостанціях по всій Америці та поширювалися через Grace to You. Понад 700 чоловіків навчалися в Магістерській семінарії, де Макартур служив ректором, а щорічну конференцію для церковних лідерів відвідали близько 5000 чоловіків.
«Навчальна Біблія Макартура»продовжує продаватися й наразі доступна з такими перекладами Біблії: Новий переклад короля Якова, Новий міжнародний переклад, Англійський стандартний переклад, Новий американський стандартний переклад Біблії та Традиційний стандартний переклад Біблії. Додаток для смартфонів MacArthur Daily Bible був завантажений понад 5 мільйонів разів.
Ветеран видавничої справи Чіп Браун сказав, що люди звертаються до Макартура, бо довіряють йому як пастору, і тому що він «просто розбирає, що говорить текст і як це вписується в наше життя».
Макартур, зі свого боку, казав, що сподівається, що його пам’ятатимуть за викладання Біблії.
«Я просто дуже хочу, щоб мене знали як слугу Господа, — сказав він, — який вірно навчав Слову Божому та розкривав таємниці Євангелії Нового Заповіту».
Після Макартура залишилися дружина Патрісія Сміт Макартур, діти Метт, Марк, Марсі та Мелінда, 15 онуків та дев’ять правнуків.
