У жовтні 2022 року троє російських солдатів силою ввірвалися до будинку Владислава Руденка. Йому було лише 16 років. Вони були озброєні.
«Збирай свій одяг та особисті речі», – сказали вони. Йому не дозволили навіть залишити записку матері. Жодних дзвінків родичам. Жодних натяків щодо того, куди його збиралися везти.
Москва окупувала Херсон, де проживав Владислав, через тиждень після початку повномасштабного вторгнення в Україну в лютому 2022 року. Сотні людей у місті були затримані військовими, десятки людей були піддані тортурам. Потім російська влада взялася за дітей.
Офіцери посадили Владислава в один із 17 автобусів, заповнених українськими дітьми. Колона рушила. Коли автобус прибув до Криму, незаконно анексованого росіянами у 2014 році, прикордонники поставили в документах Владислава кілька штампів. Він подивився на ці штампи. Там була дата в’їзду, але не було дати виїзду.
Саме тоді він зрозумів, що відбувається.
«У той момент ми зрозуміли, що можемо ніколи не повернутися», – сказав Владислав Christianity Today.
Неможливо дізнатися, скільки точно дітей росіяни викрали з України. За оцінками українського уряду, було вивезено близько 20 000 дітей. Росія називає набагато більшу цифру – 700 000. Москва наполягає, що це не викрадення, а гуманітарні зусилля, що дають дітям можливість перепочити від війни. Дехто з дітей нібито поїхав до літніх таборів, але до батьків восени вони так і не повернулися.
Деякі діти були незаконно всиновлені російськими сім’ями.
Інші, схоже, живуть у виховних закладах. Єльська гуманітарна дослідницька лабораторія виявила понад 8400 дітей, які проживають щонайменше в 57 місцях, розкиданих по Росії, Білорусі та окупованій території України. Згідно з даними аналітичного центру «Інститут вивчення війни», розташованого у Вашингтоні, деякі діти перебувають у російських військових навчальних центрах, або, що ще гірше, воюють проти власної країни.
Християни беруть безпосередню участь у зусиллях, спрямованих на повернення дітей додому, сказав Микола Кулеба, євангельський християнин та засновник організації «Save Ukraine» (Урятуйте Україну). За його словами, ця київська гуманітарна організація має підтримку серед великої кількості небайдужих людей, але християни відіграють значну роль у її роботі.
З міркувань безпеки Кулеба не розголошує логістику «підземної залізниці» своєї організації, але він каже, що це трудомісткий і дорогий процес. Save Ukraine уже врятувала понад 600 дітей, що становить приблизно половину від загальної кількості дітей, яких повернули додому в Україну.
Владислав Руденко – один із них.
У травні він та його мати, Тетяна Бодак, їздили з Кулебою до Вашингтону, де зустрілися з американськими законодавцями. Міжнародний кримінальний суд заявив, що викрадення дітей Росією слід вважати воєнним злочином. Багато хто закликає американських чиновників зробити повернення дітей, викрадених під час війни, невід’ємною умовою будь-якої угоди про припинення вогню, і Кулеба та Руденко нагадали законодавцям, щоб вони не забували про дітей.
Владислав був готовий розповідати свою історію кожному, хто хотів слухати. Він сказав, що автобусом він був доставлений до табору під назвою «Дружба» в Криму. Російські офіцери наказали новоприбулим викинути все, що пропагує українську ідентичність. Владислав пригадав, як одна дівчина-підліток не виконала наказів і одягла футболку з написом «Слава Україні». Один з офіцерів зрізав із неї цю футболку.
Щоденний розпорядок включав ранкові збори навколо флагштока з російським прапором. Владислав каже, що їм показували відеоролики з російською пропагандою, а також поводили з ними уроки про важливість Москви на світовій арені, про те, як Україна незабаром стане частиною Росії, а також про те, як їхня українська ідентичність була «оновлена» до російської.
За словами Владислава, щоденна доза пропаганди переконала деяких українських дітей, що їхні сім’ї більше не хочуть їх бачити. Ці діти сказали, що не хочуть повертатися додому.
Владислав відмовився прийняти російську ідентичність. Одного дня в сутінках він вислизнув надвір, обережно уникаючи охоронців табору, та опустив російський прапор.
«За все, що Росія зробила з моєю матір’ю, з моєю родиною та зі мною, – розповів він в інтерв’ю Christianity Today, – я просто зняв його і повісив туди свою спідню білизну».
Він розповів, що за це військові помістили його в одиночну камеру на сім днів. Це була крихітна кімната з маленьким вікном. Вони дали йому таблетки, які, як вони сказали, «заспокоять його». Владислав змив їх в унітаз.
Навесні його перевели до військової академії. Він і 800 інших українських хлопців навчалися поводитися зі зброєю, керувати безпілотниками та танками. Офіцери намагалися перетворити їх на російських солдатів.
Однак, Владислава не встигли відправити на поле бою, оскільки його мати почала співпрацювати з Save Ukraine. Вони розробили план порятунку, який передбачав оформлення великої кількості документів (які вимагаються російською владою для підтвердження батьківських прав) та тисячі кілометрів поїздок.
Владислав знаходився лише за 100 кілометрів від дому, але прямий шлях пролягав би через зони бойових дій та складні коридори безпеки. Замість цього Тетяна Бодак вирушила в подорож через західний кордон України до Польщі, потім на північ до Білорусі, потім через Росію на південний захід до Лазурного в окупованій частині України.
Коли мати Владислава прибула до військового табору, російські чиновники допитували її протягом трьох днів і погрожували 25 роками позбавлення волі.
Анастасія Довбня, менеджер із міжнародних зв’язків Save Ukraine, сказала, що російські офіцери вимагали від матері та сина заявити в інтерв’ю про свою підтримку російської окупації та страх повернення до України – це була вигадана брехня, яка забезпечила їм свободу.
«Вони й досі використовують фрагменти цього інтерв’ю та поширюють його повсюди, щоб просувати цей брехливий наратив щодо порятунку дітей», – сказала Довбня.
Владислав із матір’ю повернулися додому до Херсона в травні 2023 року, через сім місяців після захоплення Владислава й через шість місяців після того, як українські війська повернули місто з-під російського контролю.
Владислав радий бути вдома, але хвилюється за долю тих, хто залишився, зокрема за друзів, яких він знайшов у військовому таборі та які, можливо, уже воюють.
За словами Довбні, деякі з них, можливо, пішли на фронт добровільно внаслідок років індоктринації. «Коли ти дитина й тобі кажуть, що ти сирота, що твоя сім’я покинула тебе, твоя батьківщина покинула тебе, ти дуже схильний довіряти будь-кому, хто надає тобі хоч якусь допомогу», – додала вона.
Під час другого раунду переговорів про припинення вогню на початку червня делегація України передала Москві список із 339 викрадених дітей, яких Україна хоче повернути негайно – це невеликий відсоток від загальної кількості, але це досяжна мета в найближчій перспективі. Сполучені Штати Америки висловили свою підтримку поверненню українських дітей.
Президент Росії Володимир Путін натякнув на свою відкритість до третього раунду переговорів після того, як Москва та Київ завершать обмін полоненими наступного тижня, але публічно не зобов’язався виконати прохання України. Тим часом Москва планує продовжувати депортувати українських дітей до «літніх таборів» у найближчі місяці.
«Нам потрібна сильна підтримка США, – сказав засновник Save Ukraine Микола Кулеба. – І підтримка християн, які молитимуться за нас, які будуть із нами, які підтримуватимуть невинних дітей, щоб вони могли просто вижити, а ми – знайти їх і повернути до їхніх сімей».
Related
