Коли я працював викладачем історії в коледжі, я читав обов’язковий курс про західну цивілізацію. Як і багато моїх колег, я намагався різними способами мотивувати студентів, які вибрали бізнес і медицину своєю основною спеціальністю, ставитися до цього серйозно.
Для цього я, наприклад, розпочав семестр із класичного есе К. С. Льюїса «Навчання у воєнний час». У цьому есе (яке також стало темою статті Марка Мейнелла «Війна змінює все… і не змінює нічого» в номері за січень-лютий) красномовно обґрунтовується необхідність збереження прихильності до розуму в несприятливих обставинах. Викладачі часто використовують метафору «воєнного часу» стосовно будь-якої стресової ситуації – глобальної пандемії, політичних потрясінь чи програшу в чемпіонаті з футболу.
Але як виглядає навчання, коли війна не є метафорою? У своїй книзі «Служіння Богу в облозі: як війна змінила одну українську християнську громаду» Валентин Синій докладно описує свій досвід керівництва християнським навчальним закладом в умовах сьогодення.
Я працюю керівником християнської освітньої спільноти в державному університеті, і, як вважається, умови, в яких працюю я, набагато менш складні. Але всі, хто працює у сфері вищої освіти, можуть отримати з розповіді Синього цінну інформацію.
Він є президентом Таврійського християнського інституту (ТХІ), євангельської семінарії, розташованої на півдні України в Херсоні, неподалік Кримського півострова. У 1996 році кілька пасторів вирішили заснувати регіональний біблійний коледж для християнських служителів і звернулися за допомогою до Глена Еліотта, місіонера з США. Декілька американських християнських коледжів приєдналися до проєкту, в результаті якого було створено ТХІ. Біля річки Дніпро було придбано земельну ділянку, після чого у 2003 році розпочалося будівництво містечка. Синій став ректором через два роки.
Проте російське вторгнення 2022 року перевернуло життя студентів, викладачів та співробітників ТХІ. Коли російська армія окупувала Херсон, Синій із сім’єю, а також багато студентів та співробітників ТХІ, покинули місто. Проїхавши понад 800 км, вони опинилися в безпечнішому місці, а саме в західноукраїнському місті Івано-Франківську.
Примітно, що історія ТХІ відіграє лише другорядну роль у книзі. Фактично читачі дізнаються про заснування інституту лише ближче до кінця книги.
Натомість Синій зосередився на інших видах християнського служіння ТХІ. Вони координували евакуацію біженців із Херсона та Києва. Вони започаткували служіння в кав’ярні для місцевої молоді за зразком аналогічного проекту в Херсоні. Крім того, Синій збирав гуманітарну допомогу в Голландії та США для громад, які постраждали від війни.
Синій та його студенти намагалися підтримувати хоч якусь подобу нормального життя. У своїй книзі він описує весілля дочки, виступ на пасторському ретриті та довгі прогулянки з своєю собакою Шеррі.
Проте деякі аспекти довоєнного життя не пережили російського вторгнення. Однією з жертв агресії, схоже, стало почуття єдності між російськими та українськими християнами.
Свого часу ТХІ пройшов акредитацію в Євроазіатській акредитаційній асоціації (ЄААА), до якої входять багато освітніх закладів із Росії та інших колишніх радянських республік. У березні 2022 року українські семінарії провели конференцію під назвою «Російсько-українська війна: голос євангельських християн», на якій закликали до опору російській агресії. Доповідачі, включаючи Синього, засудили ідею «російського світу», що використовується для виправдання війни, і закликали російських християн також засудити цю ідею.
Через три місяці ЄААА організувала конференцію в Zoom, у якій взяли участь керівники семінарій з Азії, Молдови, України та Росії. Синій був присутній на конференції, фізично перебуваючи на військовому блокпосту на шляху назад до Херсона, куди він вирушив для евакуації біженців. У книзі він згадує, як наростав його гнів, коли один семінарист із Росії закликав до християнської єдності та висловлював скептицизм щодо повідомлень про страждання українців.
При цьому сам він сидів у теплому, затишному кабінеті, за спиною в нього були книги, і він пив каву з порцелянової чашки, тоді як сотні людей навколо Синього не мали чистої питної води.
Нездатність російських християн засудити дії своєї країни призвела до виходу українських семінарій з організації. «Ми опинилися у двох різних світах, – пише Синій. – У нас не було іншого вибору, як розділитися».
Поляризуюча дія війни, схоже, заважає також і самому Синьому піднятися над геополітичними розбіжностями й побачити в росіянах особистості. У своїй розповіді він називає росіян «неправедним народом», а завершується вона засудженням «безжальної та кровожерної імперії, яка намагається забрати дім у кожного українця».
Найбільше в оповіданні Синього показані труднощі, що виникають перед системою освіти під час війни. Різні відволікаючі фактори й небезпека звичайно ж заважають розмірковувати про високі ідеї. Але, що важливіше, вони заважають християнам фізично збиратися в одному місці.
У серпні 2022 року ТХІ все ще розташовувався поза своїм херсонським містечком. При цьому співробітники інституту спробували розпочати новий навчальний рік. В Івано-Франківську було орендовано колишній гуртожиток для індійських студентів. У порожніх приміщеннях із білими стінами з’явилися імпровізовані класи, а невелика кімната на другому поверсі сусідньої церкви стала бібліотекою.
Незважаючи на такі мізерні можливості, ТХІ прийняв кілька десятків студентів на програму навчання пасторів, а ще 80 осіб навчалися онлайн. Тим часом українські війська просунулися в Херсоні та його околицях. Проте незадовго до початку осіннього семестру Синій отримав сумні новини: російські війська пограбували містечко в Херсоні та зруйнували три будівлі.
У листопаді Синій дізнався про визволення Херсона українськими військами. У цей час вони з дружиною відвідували церкви в США. Однак через два тижні, коли він відвідав зруйноване містечко ТХІ, його радість від новини про звільнення міста змінилася сумом.
Він пише: «Я згадав тоді, як ми мріяли про будівництво бібліотеки, як ретельно ми відбирали для неї книги, а тепер усе для нас дороге було спалене, розкидане чи вкрадене окупантами».
Синій поїхав звідти раніше запланованого зі страху перед російськими снайперами. Він згадує: «Я ніколи не відчував такої щільної й гнітючої тиші, що нависла над порожнім містечком».
«Служіння Богу в облозі» – це захоплюючий опис християнської громади, яка радикально змінилася через незалежні від християн обставини. Написана на початку війни, яка ще не закінчилася, ця історія не має певного фіналу.
Можливо, ТХІ буде відновлений і стане в майбутньому процвітати. Але поки що інститут намагається адаптуватися, наскільки це можливо, до складнощів війни. «Ми повинні виконувати нашу місію незалежно від того, де ми живемо і які ресурси маємо, – пише Синій на закінчення своєї розповіді. – Але скажу вам чесно, без інфраструктури робити це набагато складніше!
Рік Острендер – виконавчий директор Мічиганського християнського навчального центру в Енн-Арборі, штат Мічіган. Він є автором книги «Висловлюючись академічно: уроки життя із християнської вищої освіти».
Related
