Books

Смертний гріх недбалості

Біблія послідовно засуджує недотримання процедур, якщо від цього страждають інші люди. А такі випадки повсюдні.

Christianity Today November 24, 2022
ілюстрація Ебіґейл Еріксон / джерело зображення Getty Images

За словами федерального прокурора США Деміана Вільямса, багато робітників попереджали забудовника з Нью-Джерсі Фінбара О'Ніла, що побудована ним стіна ненадійна. О'Ніл, однак, проігнорував їхні попередження. Він напевно думав, що ризик невеликий, і все буде добре, але його робітники, на жаль, мали рацію. Вжиті ним у ході будівництва спрощення призвели до смертельної трагедії, і в серпні цього року О'Ніл був звинувачений у злочинній недбалості.

У 2017 році будівельна компанія О'Ніла, OneKey, будувала елітний квартирний комплекс уздовж річки Гудзон у місті Покіпсі. Проект вимагав, щоб для ущільнення пухкого ґрунту на будмайданчик до початку будівництва було завезено велику кількість ґрунту. Але натомість забудовник спорудив бетонну стіну, яка утримувала ґрунт на одному з майданчиків, поки на сусідній ділянці велися роботи.

Стіна не витримала ваги ґрунту і впала. При цьому один робітник, Макісімільяно Сабан, загинув, а інший отримав травми. Документи обвинувачення свідчать, що О'Ніл знехтував безпекою з метою прискорення будівельних робіт.

Подібні випадки недбалості досить поширені. У травні цього року в Сенегалі, у неонатальному корпусі лікарні виникла пожежа. Загинуло одинадцять новонароджених. Згідно з попередньою заявою Міністерства охорони здоров'я Сенегалу, пожежа, швидше за все, була спричинена коротким замиканням у проводці, якого можна було б уникнути.

«Ця країна хвора, – написав у Twitter сенегальський користувач @samba_massaly, один із багатьох, хто прокоментував пожежу в лікарні в соціальних мережах. – Наші лікарні стали місцем смерті. Занадто багато недбалості, байдужості та легковажності!»

Коли ми думаємо про несправедливість, то зазвичай уявляємо собі навмисні діяння, на кшталт крадіжки, вбивства й інших кримінальних злочинів. Але злочинна недбалість – це також форма несправедливості.

Історично церква це розуміла. Гріхи бездіяльності (те, що ми мали зробити, але не зробили) такі ж неправильні, як і гріхи дії (те, чого ми не мали робити, але зробили). Біблійна концепція справедливості захищає людину як від випадкової шкоди, так і від навмисних несправедливих дій. Також Біблія підтримує вжиття відповідних заходів, покликаних знизити подібні ризики.

Багато хто з нас стикається зі спокусою виконати свою роботу не до кінця добре і не повністю дотримуючись заходів безпеки. Це відбувається або через брак часу, або тому, що ми соромимося попросити про допомогу, або через нашу впевненість, що від нашої неякісної роботи ніхто не постраждає. Але знання, передбачливість та обережність – це не лише про безпеку. Вони також є частиною нашого християнського прагнення святості.

Наміри важливі. Ісус говорив своїм учням, що злі наміри гріховні, незалежно від того, чи втілені вони в життя чи ні (Мт. 5:22, 28). Але відсутність поганих мотивів не обов'язково означають невинність. Людина може не мати злого наміру щодо іншої людини, однак бути винною в заподіянні шкоди з необережності.

Фактично, у старозавітному Ізраїлі була ціла категорія законів про ненавмисні гріхи (Лев. 4:1–5:18).

«А якщо згрішить коли хто … і не знатиме, і завинить, і понесе свій гріх, то він приведе до священика безвадного барана … на жертву за провину. І очистить його священик за помилку його, що нею помилився, бо він не знав, і буде прощена йому» (5:17–18).

Зараз у нашій культурі прощення цінується не дуже високо, тому людині важко вибачитися, коли вона зробила щось без злого наміру. Однак в Ізраїлі гріхи, здійснені випадково – зокрема, через недбалість – передбачали наявність вини, так само як і навмисні гріхи. В обох випадках було потрібне викуплення.

Вимоги високі, тому слава Богу за його милість в особі та у справах Ісуса! Що стосується християн, то всі вимоги закону, у тому числі щодо ненавмисних гріхів, були виконані на хресті. Християни більше не під законом і не під судом (Гал. 5:18).

Але з закону ми можемо багато дізнатися про природу справедливості й заповідану нам Христом любов до ближнього (Мт. 22:37–40). У тому числі про справедливість у разі ненавмисно заподіяної шкоди.

У сучасному законодавстві люди теж вважаються винними в нещасних випадках, що сталися через їхню недбалість. При цьому зазвичай розрізняють просту недбалість або, говорячи юридичною мовою, незабезпечення звичайної обережності (наприклад, якщо хтось не полагодив огорожу навколо свого басейну) та навмисну або грубу недбалість (наприклад, коли хтось залишив немовля біля басейну без нагляду). Біблійний закон також визначає різні ступені провини залежно від ступеня безвідповідальності.

Принцип недбалості запроваджується в Повторенні Закону 19:1–13 шляхом порівняння двох випадків вбивства людини. В одному випадку людина померла внаслідок нещасного випадку, спричиненого, як сказали б сьогодні, незабезпеченням звичайної обережності. У протилежному випадку людина була вбита навмисно. Вердикти були різні, але обидва правопорушники підлягали покаранню.

Опис прикладу навмисного вбивства починається з людини, яка «буде чатувати на нього [на ближнього], і повстане на нього та й уб'є його, і той помре» (ст. 11). Людина склала план. Вона чекала слушного випадку. Потім вона здійснила свій план. Це однозначно навмисне вбивство.

Вердикт у цьому випадку виноситься такий, що людину, яка вчинила навмисне вбивство, потрібно було негайно передати меснику за кров. Вона винна в пролитті крові та підлягає максимальній мірі покарання згідно із законом – її дії, мотивовані злими намірами, звинувачують її.

Протилежний приклад складніший. Тут одна людина вбила іншу з необережності. Вона рубала дрова і її сокира злетіла з держака і вдарила людину, що стояла поблизу, вбивши її.

Це був нещасний випадок, але користувач сокири відповідав за обслуговування й експлуатацію інструмента. Будь-яка людина, яка використовує небезпечний інструмент, повинна знати про ризики, пов'язані з цим (Чис. 35:17–18). Існує відповідальність, пов'язана з використанням сокири, особливо в присутності іншої людини.

У будь-якому випадку, вердикт такий, що певна міра відповідальності лежить на людині, яка працювала сокирою. Родичі постраждалого були б виправдані, якби вони помстилися за смерть члена своєї родини. Однак, оскільки це був нещасний випадок, закон надавав людині можливість сховатися в місті-сховищі. Якби він утік у таке місто й залишався там, то йому було б гарантовано недоторканність.

Але якщо він залишав місто-сховище, то він втрачав гарантії безпеки. Можливість відплати залишалася. Він все ще був відповідальним за смерть, спричинену його необережним поводженням із сокирою, хоча при цьому він не мав злих намірів. (Див. також Чис. 35:26–27, 32–33.) Тому з Повторення Закону 19:1–13 ми можемо зробити висновок, що в обох випадках хтось ніс відповідальність за смерть іншої людини.

Недостатня обережність при користуванні небезпечним інструментом є порушенням справедливості. Усвідомлення цього має спонукати християн виявляти належну обачність у всіх сферах життя.

При цьому було б помилкою обмежувати застосування законів щодо вбивства з Повторення Закону 19 лише випадками власне вбивства. Ми маємо екстраполювати ці крайні приклади й на інші ситуації. Це юридична концепція, а не вичерпна законодавча норма. У тому, що Писання говорить про вбивство, можна побачити такий принцип: нещасні випадки, що сталися через незабезпечення звичайної обережності, зазвичай передбачають наявність провини, хоч і меншої, ніж провина у випадку навмисного заподіяння шкоди.

Цей принцип навчає нас виконувати свою роботу старанно, з належною обережністю, завжди пам'ятаючи про потенційні ризики. Рубання дров, встановлення розетки, виписування рецепту, приготування вечері на плиті, водіння вантажівки, робота на верстаті – все це передбачає поводження з небезпечним обладнанням, до якого ми повинні підходити відповідально, що є певним аспектом нашої особистої святості.

Як бачимо, покарання за незабезпечення звичайної обережності менш суворе, ніж за навмисний злочин. Однак, бувають такі нещасні випадки, які заслуговують на таке ж суворе покарання, як і навмисні дії.

Навмисна, або, як іноді кажуть, груба недбалість може вимагати підвищеної відповідальності, такої ж, як і в разі заподіяння навмисної шкоди.

В останньому виданні «Юридичного словника Блека» груба недбалість визначена так: «свідома, добровільна дія або бездіяльність внаслідок самовпевненого ігнорування власних обов'язків, що накладаються правом, а також наслідків для іншої сторони». Це обдумана, свідома зневага на протилежність бездумності, яка стоїть за незабезпеченням звичайної обережності.

Вищий ступінь відповідальності за навмисну недбалість проілюстровано двома біблійними законами про волів: «А коли віл ударить чоловіка або жінку, а той умре, конче буде вкаменований той віл, і м'ясо його не буде їджене, а власник того вола невинний. А якщо віл був битливим і вчора, і третього дня, і було те засвідчене у власника його, а той його не пильнував, і заб’є той віл чоловіка або жінку, буде він укаменований, а також власник буле забитий. … [Або] дасть викупа за душу свою, скільки буде на нього накладене» (Вих. 21:28–30).

У першому варіанті розвитку подій віл, не бувши раніше помічений в агресії, напав і вбив людину. Це було несподівано й цього не можна було передбачити логічно. То й справді був нещасний випадок. Незважаючи на це, сам віл був за це покараний. Вола вбивали, а власнику заборонялося використовувати його м'ясо.

Це був значний збиток для власника вола. Він стикався з наслідками через те, що не вжив відповідних заходів для пильнування вола. Але це вважалося випадком незабезпечення звичайної обережності, оскільки, незважаючи на те, що віл був великим і за своєю природою небезпечним, все ж таки не було причин очікувати, що він когось заб’є.

У другому випадку сталося майже те саме. Факти в обох випадках були практично однакові – за одним винятком. У другому випадку власник знав, що його віл міг виявляти агресію, але не вжив жодних заходів.

Ці знання про небезпеку були свідомо проігноровані, що є ознакою навмисної недбалості. І саме через цю навмисну недбалість різниця в покаранні така істотна.

Другого власника вола було покарано таким чином, ніби це він сам убив людину. На нього було покладено повну відповідальність за смерть. У системі Божого правосуддя навмисна недбалість підвищує відповідальність людини за випадкову шкоду до рівня відповідальності за навмисну шкоду.

У своєму інтерв'ю про етику та розробку товарів Стівен Вандерлеєст, співавтор книги «Християнський путівник із технології для інженерів і дизайнерів» пропонує сучасний приклад грубої необережності. «Класичним прикладом, – пише він, – є Ford Pinto».

Було відомо, що розміщення бака для пального в цьому компактному автомобілі 1970-х років, за словами Вандерлеєста, «було небезпечним при зіткненні з автомобілем, що рухався позаду». Незважаючи на те, що це було відомо, компанія Ford ухвалила «свідоме рішення щодо того, що все одно нещасних випадків буде не так багато, щоб міняти конструкцію, що є справою дорогою».

Знаючи про небезпеку, компанія продовжила виробництво цих автомобілів.

На жаль, згодом дійсно були випадки витоку та займання палива при зіткненні з автомобілями, що рухалися позаду, навіть на невеликих швидкостях. Проти компанії було ініційовано понад 100 судових справ. Однією з найвідоміших була справа «Грімшоу проти Ford Motor Company».

Під час розгляду внутрішні документи Ford показали, що компанії було відомо про цей конструктивний недолік і пов'язані з ним ризики. Журі винесло в цій справі рішення, згідно з яким позивач отримав компенсацію в розмірі 127,8 млн доларів. «На той час, – зазначає Вандерлеєст, – це був найбільший цивільний позов [в історії американської юриспруденції]». Компанія стала залагоджувати інші суперечки в позасудовому порядку й добровільно відкликала продані автомобілі для виправлення помилки в конструкції.

Шкода, заподіяна у зв'язку з Pinto, була випадковістю. Виробник не мав наміру завдавати своїм покупцям травм або вбивати їх. Але компанія також не зробила жодних кроків, щоб запобігти цим травмам і смертям. Проблема була відома заздалегідь. Згідно з біблійними стандартами правосуддя, навмисна недбалість вимагає покарання, подібного до того, яке покладається за навмисно заподіяну шкоду.

Усунення ризиків, проте, це питання особистої уважності. Біблійні ж закони також показують важливість наявності у громаді правил, необхідних для зменшення кількості нещасних випадків.

Вандерлеєст пояснює це так: «Чим потужнішою є технологія, тим більше суспільство потребує нормативних документів, що регулюють цю технологію, оскільки чим вона складніша й потужніша, тим важче передбачити всі можливі варіанти, коли щось може піти не так».

Технології в Стародавньому Ізраїлі були не такими складними, як у нас, але їхні закони все одно регулювали технології, щоб знизити можливі ризики. Наприклад, Бог дав ізраїльтянам будівельний кодекс, який описував безпечні принципи та методи будівництва.

Ось одне з правил: «Коли збудуєш новий дім, то зробиш поруччя для даху свого, і не напровадиш крови на дім свій, коли спаде з нього хтось» (Повт. 22:8).

Пласкі дахи будинків стародавніх євреїв, як і дахи багатьох будівель сучасного Близького Сходу, використовувалися для відпочинку, а інколи й для сну. Оскільки було відомо, що люди можуть збиратися на дахах, невжиття заходів безпеки означало навмисну недбалість. І якщо в результаті хтось падав із даху й вмирав, то людину, яка звела цей будинок, могли звинуватити у вбивстві.

Концепція недбалості та її гріховності з'являється в ізраїльських законах про охорону здоров'я, а також про безпеку. У Книзі Левит 13–14, наприклад, містяться вказівки щодо очищення людей, будинків та одягу, заражених хворобою, яка давньоєврейською називається «цараат». Коли йдеться про людей, цараатом, схоже, називали різні виразкові захворювання, на сьогоднішній день невідомі (це не те, що ми зараз називаємо проказою, чи хворобою Хансена). На будинках і на одязі цим терміном називалося зараження грибками чи пліснявою.

Левит 13–14 описує вимоги, що існували в Ізраїлі щодо інформування, обстеження та лікування зазначених хвороб. Ці процеси потрібні були для запобігання розповсюдженню цараату й відновлення ритуальної чистоти тих, хто на нього хворів.

Здоров'я було одним із аспектів ритуальної повноти людини перед Богом. Первинною причиною запровадження правил щодо царату була необхідність забезпечення готовності людей до поклоніння Богу.

Запобігання поширенню хвороби як таке, схоже, не було головною метою, але це було важливим аспектом цілісності народу. Необхідність убезпечення будівель та запобігання розповсюдженню спалахів захворювань була турботою всього суспільства та вимагала громадської роботи щодо забезпечення дотримання системних захисних заходів. Це не було особистою справою.

Тому й християнське покликання до праведного життя вимагає, щоб ми не тільки уникали особистої недбалості, але й дотримувалися необхідних громадських правил у сфері здоров'я та безпеки.

Сьогодні в різних країнах діють найрізноманітніші правила, спрямовані на попередження випадкової шкоди, наприклад, від поширення хвороб. Джеймс Нокс, лікар-місіонер з Ортодоксальної пресвітеріанської церкви, служив у деяких американських лікарнях, де, за його словами, правила були надто обтяжливими. Також він служив у лікарнях у країнах, що розвиваються, у яких, знову ж таки, за його словами, правила були лякаючи вільними. Зараз він служить у пресвітеріанській клініці «Акісьйон а Єсу» (співчуття Ісуса) в Накаале, Уганда.

Два роки тому Нокс служив у Центрі охорони здоров'я та паліативної допомоги «Джой» (радість) у Мбале, Уганда. Тоді йому на долю випало стати лікарем першого в Уганді пацієнта з COVID-19.

В інтерв'ю Christianity Today Нокс згадує: «Урядові медичні чиновники прибули, одягнені в захисні костюми, і негайно ініціювали суворий карантин. Початкові дії уряду були досить жорсткими. Але, – продовжує він, – за два чи три місяці координація з боку уряду зійшла нанівець, і наша клініка не могла навіть отримати COVID-тести та захисні засоби».

За словами Нокса, такий нагляд за принципом «коли густо, а коли й пусто» досить типовий. Такі випадки показують нам, що «проблема Pinto» може спливти в будь-якому місці, де необхідні заходи здаються занадто обтяжливими.

Який рівень недбалості буде для уряду чи корпорації достатнім, щоб вони вирішили щось із цим робити? Вони іноді можуть піти на те, щоб вважати штрафи та програші в суді певними витратами, пов'язаними з веденням бізнесу або досягненням політичних цілей. Але Божі люди повинні брати до уваги Божі цінності, а не плюси та мінуси недбалості.

Заповнення звітів і нагляд можуть бути обтяжливими. Але положення ізраїльського будівельного кодексу та протоколи Книги Левит щодо цараату показують нам, що Бог чекає від суспільства встановлення певних колективних політик щодо зменшення шкоди.

У Біблії немає списку правил окремо для кожної епохи та кожної країни. Також немає тут і багатьох подробиць щодо адміністрування цих правил. Усі ці рішення приймаються кожною країною окремо, і робиться це на розсуд суспільства в кожній країні. І християни повинні сприяти цьому й брати в цьому участь.

Загалом, євангельські християни зазвичай добре організовані для підтримки чогось на кшталт законів на захист людського життя та свободи віросповідання. Але Біблія повинна підштовхувати християн до підтримки системного підходу до захисту від ненавмисної шкоди, наприклад, від небезпечних будівель або спалахів різних захворювань.

Справедливість у суспільстві залежить не лише від налагодженої роботи судової системи. Також вона не обмежується й стримуванням навмисних правопорушень поліцією та іншими засобами. Справедливість є обов'язком кожного з нас перед Богом (Мих. 6:8). А справедливість, у тому числі, передбачає запобігання нещасним випадкам.

Біблійний закон пропонує парадигму, представлену в практиках Стародавнього Ізраїлю, яка допомагає нам враховувати описані там аспекти святості та застосовувати їх сьогодні. Існує також величезна потреба в сильному християнському свідоцтві в цьому контексті, особливо якщо врахувати вплив сучасних технологій, що збільшується, і закладений в них потенціал випадкової шкоди.

Навіть у США, де нещасні випадки трапляються не так часто, порівняно з деякими іншими країнами, шкода від них жахлива. Центр контролю та профілактики захворювань нещодавно опублікував результати дослідження «10 найбільш поширених причин смерті в США для людей віком від 1 до 44 років за період 1981–2020 рр.». Причиною смерті номер один у цій віковій категорії останніх сорок років була «ненавмисна травма» – категорія, яка, на жаль, останнім часом збільшилася через зростаючу кількість випадків передозування наркотиків. Від ненавмисних травм померло в 2,5 рази більше людей (загалом понад 2 млн), ніж у результаті другої за списком причини – раку (868100 осіб).

Звичайно, ризики не можна виключити повністю. Теоретично, ізраїльський закон міг взагалі заборонити євреям тримати волів, аби вони нікого не спромоглися забити на смерть. У деяких англійських перекладах Приповістей 14:4 написано: «Де немає волів, там і стійло чисте». Та й ризику нещасних випадків за участю волів не було б. «Але достаток урожаю – від сили вола».

Бог закликає людину бути продуктивною й сміливою в управлінні світом і розвитку суспільства. Ризиків не можна уникнути повністю, і якщо щось трапилося, то це необов'язково з необережності. Але випадкову шкоду треба намагатися мінімізувати. І коли ризики відомі, то їх ігнорування буде навмисною недбалістю.

Нам потрібно сумлінно екстраполювати норми, зазначені в правилах поводження з волами та законами на кшталт Закону «Про безпеку та гігієну праці». Наприклад, подібно до біблійного власника вола, сьогоднішній власник пса повинен вживати відповідних заходів, якщо відомо, що пес агресивний. Відомо, що писати повідомлення за кермом дуже небезпечно, тому той, хто так робить, виявляє навмисну недбалість. Якщо ви знаєте, що у вас COVID-19, і не вживаєте жодних заходів для запобігання поширенню захворювання, то це теж навмисна недбалість. А людина, яка виявляє навмисну недбалість, несе ще більшу відповідальність – якщо не юридичну, то з Божої точки зору – особливо якщо хтось постраждав внаслідок її дій.

Цей принцип також навчає нас підходу до сексуальних зловживань у церкві. Подібно до людини, яка знає, що його віл агресивний, керівництво церкви, знаючи про схильності потенційного кривдника, має використовувати ці знання відповідним чином.

І навмисне невжиття заходів або вжиття недостатніх заходів щодо сексуальних зловживань є недбалістю; люди, які мають можливість запобігти найгіршому, але не зробили це, будуть винні, якщо це станеться. Вони будуть співучасниками. Не в тому сенсі, що вони діяли спільно з кривдником, а в тому сенсі, що вони не вжили відповідних заходів.

У біблійній версії справедливості недбалість може бути так само тяжким діянням, як і умисне правопорушення. Тому належна увага до ризиків, навіть якщо це вимагає якоїсь жертви з нашого боку, є частиною християнського прагнення святості.

Майкл Лефевр є пресвітеріанським служителем, спеціалістом зі Старого Заповіту та стипендіатом Центру розвитку пасторів-богословів. Він є автором книги «Літургія творіння: контекст Старого Заповіту».

Вибрані статті можна прочитати українською та російською.

Apple PodcastsDown ArrowDown ArrowDown Arrowarrow_left_altLeft ArrowLeft ArrowRight ArrowRight ArrowRight Arrowarrow_up_altUp ArrowUp ArrowAvailable at Amazoncaret-downCloseCloseEmailEmailExpandExpandExternalExternalFacebookfacebook-squareGiftGiftGooglegoogleGoogle KeephamburgerInstagraminstagram-squareLinkLinklinkedin-squareListenListenListenChristianity TodayCT Creative Studio Logologo_orgMegaphoneMenuMenupausePinterestPlayPlayPocketPodcastRSSRSSSaveSaveSaveSearchSearchsearchSpotifyStitcherTelegramTable of ContentsTable of Contentstwitter-squareWhatsAppXYouTubeYouTube