24 травня у віці 80 років помер Пол Ешлеман, експерт зі стратегії євангелізації, який хотів, щоб кожна людина у світі хоча б один раз почула про Божу любов, і організував для цього одну з найбільших просвітницьких кампаній 20-го століття.
Ешлеман був директором Jesus Film Project, він у 1979 році в співпраці з Warner Bros. спродюсував цей повнометражний фільм для Campus Crusade for Christ (Євангелізаційний похід університетами, тепер Cru) і керував його перекладом більш ніж 2000 мовами світу. Ешлеман організовував показ фільму по всьому світу, від сільських районів Азії та Африки, де люди ніколи раніше не бачили електричного світла, до Перу, Кіпру та Лівану, де фільм демонструвався по національному телебаченню. За даними Cru, після перегляду фільму майже 500 мільйонів людей заявили, що вирішили прийняти Ісуса як свого Господа й Спасителя.
«Щодня мені хочеться говорити такі слова: “Хто ще не мав можливості почуту [Добре звістку], і як я можу їм із цим допомогти?” – сказав колись Ешлеман. – Ми стратеги Христа, які думають про нові способи донести до людей звістку про життя».
Засновник церкви Седлбек Рік Уоррен називав Ешлемана «дорогим другом» і високо цінував його за «глобальний вплив». Євангеліст Франклін Грем сказав: «Бог чудовим чином використав його життя».
За словами Стіва Селлерса, нинішнього президента Cru, «Пол був борцем за справу Христа й закликав Церкву розробляти новаторські способи євангелізації».
Ешлеман народився 23 жовтня 1942 року й був старшим сином Джанет та Айри Ешлеманів. Його батько був служителем євангельської церкви, в 1950 році він перевіз сім’ю з Мічигану до Флориди, щоб відкрити християнський курорт. Він купив 30 акрів землі колишньої військової бази в Бока-Ратоні за 50000 доларів і заснував церкву та курортне селище, яке євангеліст Біллі Грем називав «Біблійним містом».
У дитинстві Ешлеман присвятив своє життя Христу, але коли підріс, його більше цікавив бізнес, ніж служіння. Він вирішив, що хоче стати головою нафтової компанії чи, можливо, виробляти автомобілі.
Ешлеман вступив до Університету штату Мічиган, де вивчав ділове адміністрування, маркетинг та фінанси. Він приєднався до групи товариства Campus Crusade, але не дуже серйозно ставився до своєї віри. Пізніше він говорив, що насправді він продовжував відвідувати групу тільки для того, щоб говорити мамі, що він є членом християнської групи, і щоб йому не потрібно було ходити до церкви вранці в неділю.
Все змінилося, коли дівчина, з якою він зустрічався, сказала йому, що він просто «грається з Богом» і що настав час стати серйознішим або припинити їхні стосунки. Ешлеман розсердився й розповів їй про весь той час, коли він ходив до церкви в дитинстві, проте пізніше вночі він ніяк не міг викинути з голови її слова. Він почав турбуватися, що Бог учинив запеклим його серце, як це було з фараоном у Виході 7–11.
«Я не міг спати, – сказав Ешлеман. – Я опустився навколішки біля ліжка й сказав: “Господи, ось моє життя”».
Наступного ранку він зателефонував лідерові з Campus Crusade і сказав йому: «Тепер я з вами. Що я маю робити?»
Ешлемана навчили, як ділитися Євангелією за допомогою чотирьох духовних законів і відправили спілкуватися зі студентами, які перебували в різних студентських братствах. Вже другий студент, з яким він поговорив, присвятив своє життя Христові, і Ешлеман зрозумів, що це важливіша робота, ніж управління великою компанією.
Він приєднався до Campus Crusade в 1966 році, а також вступив до Університету Вісконсін-Медісон. В університеті проходили антивоєнні студентські протести, спрямовані проти компанії Dow Chemical, яка виробляла легкозаймистий гель, який американські військові використовували в джунглях В’єтнаму. 1967 року в університетському містечку сталося те, що, за словами деяких істориків, стало першим університетським протестом у країні, що переріс у насильство. За словами Ешлемана, він виявив, що це «прекрасне середовище для служіння». За один рік він організував 72 євангелізаційні зустрічі в гуртожитках, братствах та жіночих клубах по всьому університетському містечку.
«Серед цього хаосу, – сказав він, – люди постійно приходили до Христа».
Через кілька років його запросили для організації масового молодіжного заходу, який, за словами Біллі Грема, мав стати християнською відповіддю Вудстоку. Цей великий зліт на честь Ісуса, “духовний вибух” або “Explo” (тобто вибух) був запланований для проведення в Далласі в 1972 році.
Захід був задуманий засновником Campus Crusade Біллом Брайтом. Він сказав, що він мав таке видіння: маса молодих людей і багато музики, при цьому вони зможуть навчити 100000 студентів коледжів тому, як євангелізувати своїх однолітків. Проте, за словами історика Джона Тернера, котрий написав історію заснування Cru, керівникам з організації Брайта ця ідея не сподобалася, і вони спритно ухилилися від заходу.
«Це був старий трюк, – сказав один із співробітників. – Він мав видіння, а нам треба було б працювати своїми руками й ногами».
Роботу запропонували зробити Ешлеману. Наївний і сповнений ентузіазму, він ухопився за цю нагоду. Йому дали щедрий бюджет, але виділили мало персоналу. Проте йому вдалося це здійснити. Він виписав Джонні Кеша, Андре Крауча та новіших виконавців із контркультурного руху «Фріки Ісуса», таких як Ларрі Норман та Armageddon Experience. Він домовився про використання стадіону Cotton Bowl протягом чотирьох вечорів, забронював номери в 65 готелях у районі Далласа та Форт-Ворта та навіть організував тригодинну трансляцію музики та проповідей по телебаченню по всій країні.
Лише студентів коледжів у заході взяло участь 30000 осіб. Крім того, Ешлеман зумів залучити ще 35000 старшокласників, що загалом становило 75000 молодих людей, які в перервах між музичними виступами вчилися розповідати про свою віру. Ще 10000 людей були просто гостями, і фестиваль Explo ’72 був визнаний успішним.
Проект із демонстрацією фільму «Ісус» теж розпочався як видіння Білла Брайта, здійснити яке було важко, якщо не неможливо. Однак ця ідея отримала фінансову підтримку від нафтового магната Нельсона Банкера Ханта та привернула увагу Джона Хеймана, кінопродюсера єврейського походження з Великобританії, який хотів зняти щось пов’язане з Біблією. Проект отримав зелене світло, і хоча Ешлеман ніколи раніше не працював у кіно, йому дали роботу фіксера, виконавця доручень та спеціаліста з вирішення найрізноманітніших проблем.
Фільм, близький до тексту Євангелії від Луки, вийшов на екрани в 1980 році й був показаний приблизно в 300 кінотеатрах. Критики не поставили фільм в один ряд із «Бен-Гуром» Вільяма Вайлера та «Десятьма заповідями» Сесіла Демілля, але церковним організаціям та християнським навчальним закладам він сподобався, і фільм не став фінансовою катастрофою для Warner Bros.
Потім фільм було передано Ешлеману для ширшого поширення, до якого він підійшов творчо та по-новаторськи. Він налагодив співпрацю з Campus Crusade, в результаті якої фільм за 18 місяців було перекладено 21 мовою. Також було налагоджено зв’язок із місіонерськими організаціями по всьому світу для того, щоб показати фільм у таких місцях, де люди ніколи не бачили кіно про життя Ісуса або взагалі не бачили жодного кіно.
Приблизно в 25000 доларів обходилися Ешлеману дубляж фільму іншою мовою, випуск нової копії, відправка плівки та проекційного обладнання на місце показу (з урахуванням проходження митниці та цензури) та показ для максимально можливої кількості людей у даному конкретному місці. Десять перших показів проходили в Індії. Щоб переглянути фільм, люди проходили пішки більше трьох миль.
До 1985 року команда Ешлемана переклала фільм 100 мовами. Вони планували виготовити копії фільму всіма мовами, якими розмовляють понад 100000 осіб. Вони спростили та прискорили процес дубляжу за допомогою нових технологій та незабаром розіслали фільм «Ісус» усюди, від Естонії до Еквадору.
Скрізь фільм справляв сильне враження.
«Коли солдати били Ісуса батогом, можна було чути, як плачуть дорослі, – сказав Браян Хелстром, євангеліст Церкви Назарянина, який займався показом фільму в Африці. – Можна було бачити, як вони фізично відхилялися назад, побачивши змія, який спокушає Ісуса».
Ешлеману, який керував командою з 300 осіб, іноді вдавалося бути присутнім на показі фільму. Досвід, за його словами, був незабутнім.
«Ти сидиш на колоді під зірками, – згадував він, – і дивишся на людей, які ніколи раніше не дивилися кіно й уперше бачили електричне світло, а на кіноекрані з’являється Ісус. Ти бачиш, як спалахує їхній погляд».
Один цинічний діяч кіноіндустрії якось сказав жартома Ешлеману, що якщо він замість «Ісуса» покаже людям, не знайомим із технологіями 20-го століття, «Брудного Гаррі», то вони впадуть і вклонятимуться поліцейському-меснику у виконанні Кліта Іствуда як Сину Божому. Але Ешлеман відкидав ідею, що сила фільму про Ісуса полягала в засобах передачі послання, а не в самому посланні. Воїну масаї в Кенії може сподобатися «Брудний Гаррі», сказав Ешлеман, але щоб зрозуміти, що Бог його любить і має чудовий план для його життя, він повинен побачити Слово, яке стало тілом і було перенесене на целулоїд.
До 2000 року команда Ешлемана переклала фільм «Ісус» 600 мовами й була здатна робити переклад новою мовою за дев’ять днів. Книга рекордів Гіннеса визнала «Ісуса» найбільш перекладаним фільмом усіх часів.
Водночас Ешлеман почав відстежувати групи людей, з якими не працювали християни, які могли б допомогти з перекладом фільму. Отримана кількість варіювалася в залежності від того, як рахувати групи, але він підрахував, що сотні мільйонів людей ще ніколи не чули євангельської звістки.
На дев’ятиденних зборах в Амстердамі, у яких взяли участь 10000 євангелістів, Ешлеман із колегами організували стратегічну сесію для координації зусиль з охоплення цих людей. Результатом цієї сесії стала Finishing the Task (Доробити справу) – мережа християнських організацій, яка присвятила себе виконанню Великого доручення на теренах усіх народів. Мета, за словами Ешлемана, полягає в тому, щоб кожна людина у світі мала можливість хоча б один раз почути про любов Ісуса.
«Вони чекали на це досить довго, – сказав Ешлеман. – Нам час закінчувати».
Ешлеман став директором нової мережі, і до 2017 року, за його словами, Finishing the Task мобілізувала місіонерів на служіння для 2000 нових груп людей і заснувала 101000 церков. Охопити кожний народ землі євангельської звісткою здавалося цілком реальним.
«Якби я міг обирати час, у якому я житиму, – сказав Ешлеман, – то я обрав би цей час».
Дружина Пола Кеті померла раніше за нього. Після нього залишилися друга дружина Рена та двоє дорослих дітей, Дженніфер та Джонатан.
