Близько двох десятків років тому Фікіру приєднався до групи людей у своєму рідному місті в Східній Африці, які спільно молилися й вивчали Біблію. Згодом завдяки цьому він визнав Христа своїм особистим спасителем. Але невдовзі Фікіру виявив, що інші християни в цьому районі виступають категорично проти його навернення та навернення решти членів його громади. Протягом кількох місяців ці інші християни звинувачували їх у богохульстві, змушували їхніх дружин і чоловіків розлучитися з ними, а їхні сім’ї – припинити з ними будь-які стосунки. У деяких випадках їх били та навіть убивали.
Унаслідок цих подій однієї неділі до них завітали кілька співробітників міжнародної групи Open Doors, яка займається захистом християн від переслідувань.
«Ми ніколи раніше їх не бачили, – сказав Фікіру. – Ми ніколи про них не чули».
Але Open Doors чули про його церкву та про їхні страждання. У них було просте повідомлення для Фікіру: ви не самотні.
За кілька років Фікіру (з міркувань безпеки Christianity Today використовує псевдонім) влаштувався на роботу в Open Doors у якості аналітика з питань Східної Африки, території, яка простягається від Еритреї до Мозамбіку.
«Я намагаюся віддячити за любов і турботу, які отримував я, коли був переслідуваним віруючим, – сказав він. – Я виконую цю роль із завзяттям та в дусі».
Нещодавно Фікіру дав інтерв’ю керуючій редакторці з міжнародних питань Морган Лі про те, як він перевіряє факти, які містяться в заявах про переслідування, про дивовижний вплив такої роботи на його віру та про те, як він піклується про виснажених цією роботою співробітників.
Як ви допомагаєте співробітникам, які вигоріли або отримали вторинну травму, слухаючи таку кількість історій про спустошення, руйнування та насильство?
Молитва. Однією з наших ключових цінностей є те, що ми є людьми молитви. Ми знаємо, що служимо Господу, а ці люди страждають за віру. Вони не самотні, і наш Господь завжди буде з ними. Знання цієї істини завжди заохочуватиме нас рухатися далі. В усіх своїх тягарях та проблемах ми покладаємося на його втручання.
Ми також надаємо персоналу психологічні консультації та допомагаємо людям розробити плани самодопомоги. Ми заохочуємо наш польовий персонал, який безпосередньо взаємодіє з переслідуваними віруючими, щодня мати спільність з іншими працівниками в організації та наших офісах. Важливо мати поруч людей, які розуміють і поділяють тягарі, які ми несемо від імені переслідуваної церкви, тому що не так багато людей розуміють або поділяють ці тягарі.
Регулярні богослужіння в офісах і відділеннях, а також регулярні молитви також є підтримкою для працівників, яким, можливо, важко мати справу з якоюсь подією чи інцидентом переслідування. Ви не можете виконувати цю роботу й не мати складних запитань до Бога, але, на щастя, він терпеливий і милостивий до нас, і коли він показує, як усе працює на його благо, наша віра та відносини з Богом стають міцнішими.
Чи є щось таке у вашій роботі, що похитнуло вашу віру?
Через те, що ми чуємо нескінченні історії страждань наших братів і сестер, можуть виникати моменти, коли ми є емоційно розбитими. (Найгірші серед цих історій – це випадки сексуального насильства над молодими жінками та погане поводження з вразливими людьми похилого віку.) Але йдеться не про нас. Йдеться про стражденну церкву. Інколи нам може здаватися, що несправедливе ставлення до християн – це вище за будь-чиї сили. Але ми знаємо, що вони сильні та вірні. Вони демонструють стійкість, і це заохочує нас і надалі бути поряд із ними.
Як ваша робота допомагає Open Doors складати список країн за рівнем переслідування християн?
Щороку ми збираємо дані про переслідування в усіх країнах нашого регіону та аналізуємо їх, зіставляючи ці дані з думками різних лідерів та експертів з усієї країни. Ми оцінюємо кожну країну за кількома категоріями, а потім надсилаємо нашу оцінку до головного офісу, який використовує наш аналіз і виставляє кожній країні остаточну оцінку. [Примітка редактора. Більше про методологію Open Door ви можете прочитати тут.]
Коли ми збираємо дані, ми намагаємося диверсифікувати інформацію. Коли йдеться про переслідування, ми хочемо, щоб наші джерела надавали нам інформацію з усіх регіонів країни, і не покладаємося лише на одну чи двох осіб. Звичайно, кількість джерел буде різнитися залежно від того, чи це Ефіопія, де проживають 120 мільйонів людей, чи Джибуті (976 000 мешканців), чи Коморські острови (888 000 мешканців). Багато з них є керівниками церков, професіоналами, а також людьми, які мають досвід із широкого кола питань у певній країні.
Зібравши дані та інформацію, ми не зникаємо. Ми йдемо до тих, хто постраждав від переслідувань, і говоримо їм: «Ось, що нам із цього приводу говорить Біблія, і ось, як ми будемо на це реагувати. І ви не самотні». Ми не хочемо, щоб ворог змусив їх зректися своєї віри.
Як ви перевіряєте інформацію?
Для нас в Open Doors важливі дві речі: по-перше, ми хочемо показати свою любов, відданість і турботу про стражденних віруючих. По-друге, ми хочемо, щоб наша інформація була точною та своєчасною.
Коли мова йде про конкретні інциденти, ми маємо визначити, чи справді це було зроблено з метою нападу на християн або позбавлення їх прав жити нарівні зі своїми співгромадянами?
Отже, як я вже говорив раніше, ми намагаємося перевіряти все двічі та диверсифікувати наші джерела інформації. Ми перевіряємо наявні дослідження щодо країни, у тому числі первинні та вторинні джерела. Ми звертаємося до наших дописувачів. Трапляються випадки, коли вони можуть надати нам нову інформацію чи ознайомити з контекстом певної країни. Ми не поспішаємо. Ми намагаємося реально зрозуміти, що сталося й чому.
Це виклик, оскільки уряди та інші сторони, які здійснюють переслідування, намагаються поставити інформацію під сумнів і стверджують, що ми не знаємо контексту. Звичайно, більшість гонителів не скажуть, що вони переслідують християн через їхню віру. Тому ми дивимося на ситуацію з багатьох сторін. Ми хочемо бути точними та переконатися, що це сталося саме через віру в Христа. Ми не можемо сказати, що країна так чи інакше поводиться зі своїми громадянами-християнами, якщо ми не зробили ретельної оцінки.
Хоча ми наголошуємо на точності та якості, ми також намагаємося бути служителями для людей, які дійсно страждають від переслідувань, та виявляти до них любов.
Що є найважчим у вашій роботі, коли справа доходить до збору та перевірки інформації?
Складним завданням є убезпечення людей, які надають нам інформацію. Ми хочемо мати якомога більше інформації, і ми хочемо, щоб вона була підтверджена різними джерелами. Але ці цілі супроводжуються ризиком викриття людей.
Зрештою, більшість даних для аналізу ситуації в країні є доступними, але оприлюднювати подробиці інциденту надто небезпечно. Ви можете бачити, що щодо деяких країн ми є небагатослівними й не вдаємося в додаткові подробиці, оскільки ми стурбовані долею своїх дописувачів.
Ми хочемо розповісти свідчення тих віруючих, які зі сльозами розповіли нам свою історію та поділилися чимось таким, що спонукає нас говорити про це решті світу. Але якщо це зробити, це може завдати їм додаткового болю.
Я хочу, щоб читачі, читаючи цей звіт, зрозуміли, що за всіма цими цифрами стоять християни – матері, брати, батьки та діти, які щоденно стикаються з невизначеністю життя. Цифри та показники – це сльози вашого брата чи сестри в якійсь країні, де вони не можуть просто виявляти власну віру. Я закликаю людей думати про них, говорити про них і молитися за них.
Як ваша робота вплинула на вашу віру?
Підбадьорення. Люди часто задають мені та моїм колегам це питання, тому що ми вивчаємо та чуємо сумні розповіді про наших братів і сестер.
Ви зустрічаєте цих відважних Божих чоловіків і жінок, яких переслідують просто за віру, лише тому, що вони ідентифікували себе з іншою формою віри, яка не є основною релігією в цій місцевості; вони діляться з вами всіма цими історіями й незважаючи на все це, закінчують свою розповідь словами: «Ми щасливі знати Христа й будемо продовжувати поклонятися йому, навіть якщо нас позбавлять наших прав, нападатимуть на нас або вбиватимуть, навіть якщо наше майно конфіскують або знищать. Усе це зробить нас сильнішими, тож ми не зрікаємося нашої віри». Тоді ми й самі стаємо сміливішими й більш мотивованими в особистому житті та в нашому служінні.
Іноді ми думаємо, що ми в кращому становищі, але ці люди в цьому контексті дуже сильні. Нам є чому в них повчитися.
До яких випадків переслідування християн у регіоні Східної Африки ви хотіли б привернути нашу увагу?
Дозвольте мені почати з Мозамбіку, де християни щодня стикаються з загрозами ісламського екстремізму. Угруповання бойовиків хотіло створити Ісламську державу в північній частині країни й нападає на урядовців, солдатів і поміркованих мусульман.
Християни є цілями нападів, тому що під час нападів бойовики Ісламської держави спочатку питають вас про вашу віру. Коли вони дізнаються, що ви християнин, тоді вас піддають жорстокому нападу. Ця ситуація не дозволяє християнам жити нормальним життям, і багато з них стали переміщеними особами. Оскільки вони знають, що повстанці будуть на них нападати, вони масово залишають місця свого проживання. Багато тисяч християн, а також поміркованих мусульманам втекли зі своїх домівок.
Жорстоких переслідувань вже понад 20 років зазнають християни в Еритреї. Християни Еритреї не можуть збиратися разом і молитися; вони не можуть відкрито зізнатися у своєму рішенні слідувати за Христом. Якщо вони потрапляють у в'язницю, вони не можуть отримати доступу до належного правосуддя. В’язниця може означати життя в контейнері чи маленькій камері протягом багатьох років без доступу до правосуддя.
Буквально кілька днів тому уряд Еритреї знову заарештував кількох християн. Щоразу, коли вони застають християн за спільною молитвою, вони просто забирають їх і відправляють до в’язниці. Але родині заарештованого ніхто не скаже, що сталося й чому.
І нарешті Судан. У квітні минулого року в Судані почалася війна. Перед тією війною серед спостерігачів і деяких громадян спостерігався певний ентузіазм і надія, що колись країна стане кращим місцем, де дотримуватиметься свобода віросповідання та права людини.
Однак із початком війни багато церков зазнали нападів, деякі церкви були підірвані й спалені. Лише минулого тижня, 12 січня, була підірвана церква у великому місті Вад-Медані. Підозрювана в цьому озброєна група конфіскувала все, що було на території, а потім просто підпалила церкву.
Звичайно, боротьба між двома силами не є відкрито релігійною. Обидві сторони є ісламськими бойовиками. З одного боку – армія, а з іншого – Сили швидкого реагування, люди, які працювали на аль-Башира за колишнього режиму.
Християни, які вже страждають через свою віру, опинилися в ще більш невигідному становищі, тому що їхні родичі, які не є християнами, можуть піддавати їх остракізму, а знайти їжу та захист у країні, у якій іде війна, важко. Багато людей стали переміщеними особами, а переміщені пастори більше не можуть піклуватися про свої громади, тому що вони також тікають заради порятунку свого життя та заради безпеки.
Чи є якийсь конкретний християнин, який зазнав переслідувань і розмова з яким особливо надихає вас?
Я розмовляв з одним із суданських пасторів, який ледве пережив підрив своєї церкви в Хартумі, столиці країни. Він багато років займається служінням, і кілька разів страждав через своє рішення публічно проголосити свою віру й здійснювати служіння. Але коли стався той напад, йому було справді важко. Він почувався безпорадним; він не міг допомогти своїй громаді, захистити свою сім’ю і своє життя.
Я знаю його багато років, і ми постійно спілкуємося щодо молитовних потреб. Він сказав мені: «Фікіру, я можу лише просити тебе молитися за мене та за людей, яким я служу. Я не можу сказати, як довго я ще буду живий чи перебуватиму в безпеці. Ситуація погіршується». Мене зворушило те, що за всі роки, які я з ним спілкувався, він майже не просив молитися про себе; це завжди була молитва про людей, яким він служить. Це говорить про тягар, який лежить на плечах пасторів і лідерів.
Інша історія – з Танзанії, країни, у деяких частинах якої зростає вплив ісламу. Зараз, коли людина ісламського походження вирішує стати віруючим, її батьки та родина відразу починають її переслідувати. Одна жінка сказала нам, що вона була одним із улюблених членів сім’ї, батько дуже її любив, її підтримували мати та родичі. Так було доти, доки вона не вирішила слідувати за Христом.
Як тільки вони дізналися про її рішення, вони почали її бити та нападати на неї. Коли я її відвідав, на її руках були рани від мачете. Вони намагалися її вбити.
«Фікіру, – сказала вона мені, – вони зробили це, щоб зупинити мене. Але навіть якщо я втрачу їхню підтримку й навіть своє життя, я все одно буду поклонятися й служити Господу».
Ця історія глибоко зворушила мене – незважаючи на те, що в нашому регіоні можна почути багато сумних історій про переслідуваних християн, у цьому є й дещо обнадійливе. Ці люди сповнені рішучості заплатити будь-яку ціну, яка від них вимагається.
Ми, як християни, повинні молитися за них, говорити їм, що вони не самотні, а потім звертатися від їхнього імені до будь-якої організації, яка може вплинути на переслідувачів, чи то уряд чи недержавні організації, й просити їх залишити цих людей у спокої, щоб вони могли жити гідним життям.
