Джозеф Боско Бангура хоче змінити наше уявлення про мігрантські церкви.
Понад 25 років він досліджує те, як нові християнські рухи відкривають можливості для взаємодії та перетворення суспільства. Бангура досліджував зростаючий п'ятидесятницький рух у своїй рідній країні Сьєрра-Леоне, зокрема, популярність цього руху та творчий підхід, за допомогою якого харизматичні та п'ятидесятницькі церкви використовуютькорінні африканські релігійні традиції.
Тепер він зосередив свою увагу на впливі мігрантських церков у Європі. Бангура викладає місіологію на факультеті євангельського богослів'я в Бельгії та в Протестантському богословському університеті в Нідерландах, а також є пастором мігрантської церкви. Він розповів Christianity Today про можливості та проблеми, з якими стикаються мігрантські церкви в секуляризованих європейських спільнотах.
Що спонукало вас вивчати мігрантські церкви в Європі?
Між мобільністю людей та поширенням їхньої віри завжди існує певний зв'язок. Щоразу, коли євреї мігрували, а саме вони й дали нам термін діаспора, щось відбувалося з їхньою вірою. Те саме було і в ранній церкві. Віруючі не пішли одразу; їх розпорошили гоніння. Міграція неминуче збігається з поширенням Євангелії. Вона дає можливість привнесення нових аспектів віри в місця, де про них спочатку не було відомо.
Сьогодні «автохтонні» церкви Західної Європи (тобто церкви, членами яких є білі європейці) дедалі більше усвідомлюють місіонерське значення мігрантських спільнот. Що вони можуть зробити для зміни церкви у світській Європі? Вони можуть стати рятівним колом для виживання віри в секуляризованому світі.
Місіонерські організації серйозно ставляться до присутності мігрантів і думають про можливі шляхи співпраці з ними. Харві Квіяні, вчений із Малаві, який багато писав про місію та міграцію, працює в Місіонерському товаристві Англіканської церкви. Лейта Нгой, уродженка Демократичної Республіки Конго (ДРК), викладає в Німеччині та є консультантом організації «Хліб для миру», яка допомагає німецьким церквам стати більш гостинними по відношенню до мігрантів. Біблійне товариство Нідерландів та Фландрії (Бельгія) призначило нігерійця Семюеля Екпо своїм менеджером зі зв'язків із мігрантськими та міжнародними церквами.
Моє власне призначення на посаду професора місіології факультету євангельського богослів'я, що фінансується однією голландською місіонерською організацією, і моя робота викладачем у Протестантському богословському університеті також відображає те, що відбувається. Жителі Заходу розуміють, що якщо вони хочуть зробити свій внесок у розвиток глобального християнства, то західні академічні установи мають відображати різноманітність у Божій церкві.
Опишіть, будь ласка, вашу церкву.
Я є пастором біблійної церкви «Рясна благодать» в Антверпені, Бельгія, що складається з мігрантів, які хочуть ділитися своєю вірою. 70 членів нашої церкви представляють різні етнічні групи. Це уродженці ДРК, Чаду, Гани, Нігерії та Камеруну. Багато хто з них є натуралізованими бельгійцями. Ми повністю двомовні: говоримо англійською та французькою мовами.
Ми всі африканці за кольором шкіри, але наші культури є різними. Коли ми приходимо на збори або приймаємо рішення, то в цьому беруть участь люди, які представляють кожну з цих культур, і це символізує той факт, що в Христі ми єдині. Наші люди також мають різне християнське походження – харизматичне, євангельське, католицьке. Ми намагаємось наводити мости. І ця робота триває.
Незалежно від внутрішніх культурних відмінностей, усі ми стикаємося з тими самими проблемами, з якими стикаються всі мігранти в Бельгії: соціальна інтеграція, мова та той факт, що нас вважають захожими аутсайдерами.
Що ви можете сказати про історію мігрантських церков у Бельгії?
ДРК раніше була колонією Бельгії, і Бельгія залучала конголезьких студентів для навчання в бельгійських університетах ще до здобуття ДРК незалежності в 1960 році, маючи намір відправити їх назад як політичну еліту, яка формуватиме країну. Але дехто так і не повернувся. Перша мігрантська церква в Брюсселі була заснована в 1980-х роках за підтримки Campus Crusade for Christ (Євангелізаційний похід університетами). Внаслідок своєї ліберальної політики щодо осіб, які шукають притулку, Бельгія згодом стала привабливою й для інших африканських мігрантів, таких як руандійці під час геноциду 1994 року або жителі Західної Африки, які рятувалися від економічної кризи у своїх країнах.
Лідери мігрантських церков почали вступати до різних міжцерковних організацій, таких як Бельгійський євангельський альянс. Зовсім нещодавно було створено асоціацію для надання можливості спілкування та підтримки пасторів африканського та карибського походження. Майже у всіх містах, особливо в північній Бельгії, є мігрантські церкви, які зазвичай входять до місцевих євангельських та п'ятидесятницьких асоціацій. Присутність мігрантських церков відродила концепцію протестантського християнства в цій переважно католицькій країні.
Які типи церков ви бачите в Бельгії?
У своєму навчальному курсі я виділяю чотири категорії церков. Існує мігрантська церква, яка називається так через етнічний склад церкви та його відмінність від етнічного складу громади, у якій ця церква знаходиться. На противагу цьому існує автохтонна церква, хоча я дуже рідко чую, щоб мої фламандські колеги називали свою церкву автохтонною. Для них це просто їхня національна церква.
Третій тип – це мультикультурні церкви, коли автохтонна церква відкриває свій простір, щоб забезпечити міжкультурне спілкування всередині церкви. Тут може бути білий пастор-європеєць, але є філіппінська спільнота, яка збирається в середу, або африканська спільнота, яка збирається в п'ятницю. Протягом тижня вони зустрічаються окремо, а в неділю збираються усі разом. Це добре, але постає питання про те, коли мультикультурність церкви буде відображена в структурі її керівництва. Коли люди кольору зможуть сказати проповідь, крім місіонерської неділі? Уся ця концепція часто підривається відсутністю різноманітності в самому керівництві.
Нарешті, є міжнародні церкви, які використовують виключно англійську мову і які відвідують переважно професіонали, які працюють у НАТО, структурах ЄС, західних посольствах та великих корпораціях. Оскільки вони економічно незалежні й здатні забезпечити себе самостійно, вони не ставлять на чільне місце інтеграцію з місцевими християнськими громадами. Керівники таких церков винятково білі. Вони теж служать певній групі людей, які приїхали сюди як своєрідні мігранти, але оскільки вони є дипломатами або представниками корпоративної еліти з вищих кіл суспільства, мігрантами їх не називають.
Зображення надане Джозефом Боско БангуроюЧому церквам, які об'єднують віруючих із різних культур, так важко мати лідерів із-поміж представників різних культур?
Ідея мати керівництво, яке представляло б багато культур, представлених у церкві, є чудовою метою. Мені хотілося б думати, що така церква стане добрим прикладом того, що буде на небесах. Але реалізувати таку ідею досить складно, при цьому потрібно вирішити багато проблем.
Близько 20 років тому Міжнародна баптистська церква в Антверпені процвітала, коли її очолювали її засновники-європейці. Коли керівництво церкви перейшло до африканців, кількість європейців поступово почала зменшуватися через побоювання щодо недостатньої богословської обґрунтованості вчення церкви.
Нині питання міграції дуже політично поляризоване. Це впливає на світосприйняття звичайних християн і, отже, на їхню здатність співпрацювати одне з одним.
Мігрантські церкви іноді критикують через те, що вони зосереджуються лише на людях своєї етнічної групи й таким чином підтримують сегрегацію Тіла Христового. Що ви думаєте про це?
У 2003 році Ян Джонджініл сказав, що коли релігійна спільнота мігрує, першим кроком, особливо для першого покоління, є погляд усередину себе та задоволення потреб членів цієї спільноти. У вас має бути база, з якої можна розпочинати діяльність із виконання місії церкви. Потрібно дати новим мігрантським церквам деякий час, щоб вони могли перевизначити свою ідентичність відповідно до свого статусу в новому суспільстві.
Мігрантські церкви намагаються вирішувати завдання щодо реалізації місії церкви. Якщо ми протиставлятимемо їх іншим церквам, це не принесе жодної користі їхній справі. Давайте натомість побачимо, як різні типи церков можуть співпрацювати й проповідувати Христа в Європі.
Що ви радите робити християнам-мігрантам, щоб ефективно інтегруватися в навколишню культуру?
Ми закликаємо сім'ї з нашої церкви записувати своїх дітей на факультативний предмет під назвою PEGO (євангельсько-протестантське релігієзнавство), який викладається в початкових та середніх школах по всій Бельгії. Це дасть їм уявлення, що протестанти в Бельгії думають про віру. Все частіше цей предмет викладають люди, які зовні схожі на мене. У квітні я проведу семінар для 400 учителів про релігійне життя африканців у контексті того, як воно може допомогти пожвавити релігійну освіту в школах. Це важливий почин.
Я також закликаю своїх африканських колег брати участь у житті місцевих євангельських чи п'ятидесятницьких спільнот. Можливо, ми не в усьому з ними погоджуємося, але ми в меншості й не можемо дозволити собі залишатися на самоті. Ми повинні збиратися разом, щоб ділитися ресурсами та підтримувати одне одного. Це могло б допомогти не тільки проводити місіонерську роботу в Бельгії, але й поширювати її з Бельгії назад у країни, звідки ми родом. Наприклад, якщо помісна бельгійська церква хоче проводити місіонерську роботу в Сьєрра-Леоне, я можу надати їм корисну інформацію, перш ніж вони туди прибудуть.
Як, на вашу думку, світськість бельгійської культури впливає на друге покоління африканських мігрантів?
У 2020 році я опублікував на цю тему роботу. Діти мігрантів не завжди цінують духовність своїх батьків. Крім того, вони мають справу з кризою ідентичності. Батьки вдома не вважають їх африканцями, але африканцями їх вважають у школі. Співпраця з автохтонними церквами може допомогти задовольнити деякі їхні потреби й дати можливість прийняти рішення на користь Христа.
Батьки-мігранти в першому поколінні часто не можуть зрозуміти проблеми, з якими стикається наступне покоління, оскільки вони все ще мають духовність, набуту в Африці. Наприклад, одна молода дівчина, яка закінчила середню школу, відчула певний тиск академічного життя як із боку однолітків, так і з боку батьків, і вирішила зробити на рік перерву в навчанні. Вона просто хотіла відпочити й уникнути вигоряння, але батьки дійшли висновку, що це витівки диявола. Як такі батьки мають інтерпретувати психологічні явища, щоби від цього була користь їхнім дітям? Це – боротьба. Я сподіваюся, що ми зможемо знайти рішення.
Чи можете ви узагальнити те, як християнам слід сприймати роль мігрантів у виконанні місії церкви?
Протягом тривалого часу громади християн-мігрантів розглядалися з погляду інших людей, а саме місцевих автохтонних громад, які досі домінують у культурному плані. Але ми є активними виконавцями місії й допомагаємо формувати шляхи розвитку місійності в секуляризованій культурі. Я ціную те, що факультет євангельського богослів'я інвестує в нові підходи до місії.
Коли 1993 року я починав вивчати богослів'я, взаємозв'язок між міграцією та місією не стояв на порядку денному. У результаті, коли мені довелося мігрувати, я виявився не дуже добре підготовленим у цьому аспекті. Ми повинні готувати людей до того, щоб вони могли розглядати свій переїзд, куди б і чому б Господь не повів їх, як те, що Бог дозволяє їм поширювати Євангелію в нових місцях серед людей, які відійшли від віри або не є християнами.
Ви працюєте над об'єднанням християн із різних культур. Чим би ви пригощали мене, якби я прийшов до вас додому на вечерю?
Ми почали б із бельгійського супу, потім у нас була б страва з пряного африканського рису та листя маніоки, а на десерт – класичний бельгійський шоколадний пудинг, і все це стояло б на столі, прикрашеному плетеною африканською скатертиною.
