Цієї весни наш старший син закінчить школу. Останні кілька місяців ми тільки те й робимо, що радимо йому, як писати й переписувати потрібні для вступу есе й додаткові есе, моніторити коледжі та планувати їхнє відвідування. За всіма цими справами часто забувається той факт, що ми з чоловіком збираємося відправити нашу дитину в надзвичайно хаотичний світ, який часто є ворожим до християнських переконань.
Посеред цього шуму легко проігнорувати настирливу думку про те, що, можливо, я не дуже добре виховувала своїх дітей. Можливо, щоб підготувати їх до непевного майбутнього, я повинна була робити більше й краще інформувати їх про небезпеку світських ідеологій і важливість сім’ї та церковної спільноти.
Зараз, коли йде вступна кампанія, я якраз читаю збірку особистих листів російського письменника Федора Достоєвського. Нещодавно я натрапила на листа, який мене вразив. Це була відповідь Достоєвського своїй читачці, невідомій йому жінці, яка просила поради з питань виховання дітей. Точніше, вона цікавилася тим, як у ці бентежні часи пояснити своїй восьмирічній дитині, що є добрим і правильним.
На час їхнього листування (1878 р.) Російська імперія переживала колосальні культурні зрушення. Не минуло й двох десятиліть після скасування кріпосного права. Прискорена лібералізація породила анархістські, соціалістичні та націоналістичні рухи. Ці радикальні ідеології сприяли швидкому руйнуванню усталених цінностей і традиційного способу життя. Враховуючи цей контекст, цілком зрозуміло, що мати вважала своїм обов’язком навчити свою дитину тому, що є добро й зло, оскільки суспільство більше не виконувало цієї ролі.
У своїй відповіді Достоєвський не дає жодних практичних чи інструктивних пропозицій. Він також не наводить особистих прикладів. (Ми дуже мало знаємо про Достоєвського як про батька, хоча в нього було четверо дітей.) Натомість по тому, як він пише, видно, що він усе життя захоплювався індивідуальним та соціальним контекстом життя інших людей, яких він описав у таких романах, як «Брати Карамазови» та «Біси».
Подібно до тієї матері з листів Достоєвського, я також хочу прищепити своїм дітям правду й зміцнити їх, оскільки вони, безумовно, стикаються з навалою ідей і рухів, інформації та дезінформації, не кажучи вже про небезпеки, створені ними самими. Хоча нас із цією матір’ю розділяють простір і час, мене з нею миттєво пов’язала вся вага материнської відповідальності в культурі, де все так швидко міняється.
Більшість сучасної християнської літератури про виховання дітей спрямована на формування характеру дитини та оптимізацію її середовища з метою досягнення бажаного результату, який зазвичай полягає в життєздатності та емоційному здоров’ї дитини або ж у тому, щоб ця дитина виросла й стала благочестивою й віруючою дорослою людиною. Цей підхід спрямований на надання практичних рекомендацій для втомлених батьків.
Достоєвський пропонує зовсім іншу відправну точку. Можливо, він знав, що конкретні інструкції часто мають вади в тому сенсі, що вони працюють не для всіх. Замість того, щоб запропонувати зміни в методах виховання дитини, письменник звертає свій погляд до душі матері.
Достоєвський був не тільки великим письменником, а й уважним читачем. Він відчуває наміри жінки, яка серйозно ставиться до виховання дітей і щиро вболіває за правду й добро. Він каже їй, що вона хороша мати. Він також визнає її тривогу щодо стану світу та її бажання захистити свою дитину від хаосу сучасності. Небезпека реальна, і Достоєвський її не применшує.
Крім того, він відчуває її нав’язливі схильності й говорить їй, що існує загроза того, що вона надто широко застосовує свої інтуїтивні здогадки, а також попереджає її, що виховання без поміркованості завжди пригнічує дитину. Деякі уроки, які вона хоче дати своєму синові, він може засвоїти лише через особистий досвід. Можливо, припускає Достоєвський, вона перебільшує свою батьківську відповідальність і ставить перед собою завдання, яке мати просто не в змозі виконати.
Тож у чому полягає її материнський обов’язок? Достоєвський пояснює, що для формування дитини недостатньо просто навчити її, «що є добро, а що ні». Усі абстрактні знання у світі стануть марними, якщо (й коли) її дитина запитає, чому вона повинна її поважати, любити й шанувати.
Натомість Достоєвський припускає, що єдине, що вона може зробити як мати, це бути доброю, і цього більш ніж достатньо. Будучи справжнім письменником, він заохочує її показувати, а не розповідати. «Будьте доброю, і нехай ваша дитина зрозуміє, що ви добра, – пише він. – Таким чином ви виконаєте перед нею свій обов’язок, бо тим самим ви відразу навчите її, що добро гарне».
Як Достоєвський визначає добро? Він перераховує деякі якості: любов до правди, чесність, добросердя, свобода від фальшивого сорому та постійне небажання обманювати. Кожна риса пов’язана з першою, тобто з любов’ю до правди. Правда для Достоєвського ніколи не буває абстрактною; це не набір пропозицій чи доктрин, з якими людина просто погоджується без зміни власної поведінки. Для нього любов до правди – це особиста відданість моральній доброті в повсякденному житті та протистояння будь-якій брехні, при чому брехні як собі, так й іншим.
Важливо те, що істина ніколи не буває особистою чи індивідуальною. Потрібна відданість божественно встановленим моральним чеснотам. Єдина практична порада, яку Достоєвський дає матері, – це «ознайомити дитину з Євангелією» й «навчити її вірити в Бога». Немає нічого кращого за Спасителя, каже їй великий письменник. Для Достоєвського це абсолютна необхідність: жодна людина не може стати доброю без Христа.
У своїй відповіді на лист Достоєвський також говорить матері, що пам’ять про батьків, які втілюють у собі всі вищеназвані «добрі якості… рано чи пізно зробить з [їхньої] дитини нове створіння», навіть якщо ці батьки час від часу роблять помилки. Виховувати дитину в такому правдивому житті – це як прищепити гілку на добре дерево.
Коли батьки люблять правду й щодня втілюють у своєму житті добро, дитина природно любитиме таких батьків. І коли дитина любить своїх добрих батьків, вона, власне, любить добро, яке втілюють ці батьки. За словами Достоєвського, тільки так батьки можуть навчити дитину любити те, що є добрим.
Його відповідь одночасно заспокоїла мою тривогу й налякала мене. З одного боку, Достоєвський дає прості поради щодо дуже складних питань. Немає потреби опановувати складні філософські системи та соціальні теорії, щоб навчити своїх дітей, що таке добро й зло. За словами Достоєвського, люди мають природне прагнення до правди, і це прагнення приходить нам на допомогу у вихованні.
У цьому ж полягає й та страшна для мене частина поради письменника, тому що виховання дітей починається з мене – моєї любові до правди, чесності, доброти серця, свободи від фальшивого сорому та постійного небажання обманювати. Якщо я хочу навчити своїх дітей любити те, що є добрим, я маю втілювати любов до істини й добра й жити ними у своєму повсякденному житті.
Відповідь Достоєвського розкриває суто християнське розуміння того, що ми повинні почати з себе, а не зі зла, яке ми побачили «десь там» в інших чи суспільстві. Це сама основа Євангелії Ісуса Христа: «Ні, кажу вам; та коли не покаєтеся, то загинете всі так» (Лк. 13:3).
Виховання дітей не всім дається легко. У моєму випадку материнство стало несподіваним відкриттям. Я відкрила в собі щось таке, про що й не підозрювала. Зв’язок, який я з самого початку відчувала з кожною своєю дитиною, був настільки глибоким, що я вперше відчула, що наблизилася до розуміння Бога. Відчувати таку любов було нічим іншим, як надприродним даром.
Материнство – це, безумовно, дар, але він дається не тільки для блага моєї душі, але й для блага моїх дітей. Мої діти підростають, і я задаюся питанням: що це за благо? Чого я хочу досягти вихованням? Фізичного та емоційного благополуччя моїх дітей? Так, але цього точно недостатньо. Їхнього спасіння? Але це понад мої сили. Їхнього успіху в світі? Це занадто вузька мета.
Зараз мої діти перейшли від раннього дитинства й досягли підліткового віку, і мета виховання викристалізувалася в одній короткій молитві: «Господи, якщо я навчу їх любити, це буде дуже добре». І Достоєвський нагадав мені, що цей процес повинен починатися з чесного дослідження мого власного серця й розуму.
Віка Печерські є редактором гостьових матеріалів видання «Mere Orthodoxy».
