Коли 5 березня 2017 року 64-річний пастор Джон Саньцян Цао перетинав кордон Китаю з боку м’янманського штату Ва, китайські чиновники вже чекали його, щоб заарештувати. Протягом багатьох років він перетинав досить умовний кордон між провінцією Юньнань та бідним штатом Ва, де він заснував понад 20 шкіл та кілька центрів реабілітації наркозалежних, а також постачав місцевим жителям ліки, книги, шкільне приладдя та Біблії. Штат є частиною горезвісного «Золотого трикутника», одного з найбільших у світі центрів виробництва метамфетаміну.
Суд у Юньнані засудив Цао до семи років ув’язнення за нібито «організацію незаконного перетину кордону» – злочин, який зазвичай асоціюється з торговцями людьми.
Його справа привернула до себе увагу громадськості, оскільки дружина та двоє синів Цао є громадянами США, а сам він має посвідку на проживання в США. Хоча Цао міг подати заяву на отримання громадянства США, він вирішив зберегти своє китайське посвідчення особи, щоб мати можливість приїжджати до Китаю для служіння. Він присвячував свій час пасторській роботі в китайській церкві в Північній Кароліні та навчанню лідерів домашніх церков у Китаї, у тому числі місіонерській роботі.
Різні міжнародні організації з захисту свободи віросповідання та американські законодавці вже давно виступають за його звільнення. У 2019 році Робоча група ООН із довільних затримань дійшла висновку, що Цао став об’єктом переслідування через його християнську віру.
Китайська влада звільнила Цао 5 березня цього року після того, як він відбув покарання. Четверо поліцейських доставили його до його рідного міста Чанша, де протягом п’яти років він повинен перебувати під наглядом місцевої влади та «виправляти своє мислення».
Ми поговорили з Цао про час, проведений у в’язниці, про біблійні вірші, які були для нього підтримкою, про його погляди на переслідування й про те, як це воно – вийти з в’язниці в Китаї, що змінився. Це інтерв’ю було відредаговане та скорочене.
Як ви почуваєтеся зараз?
З моменту мого звільнення минуло понад 40 днів. Моє здоров’я значно покращилося: спочатку в мене сильно шуміло у вухах, зараз мені набагато краще. Щодня я виходжу на 20-хвилинну пробіжку, тож моє тіло добре відновлюється.
Наскільки ви зараз вільні?
Загалом я вільний, хоча два відомства, судова канцелярія та поліція, щомісяця відвідують мене вдома з метою контролю. Я можу виходити та ходити без супроводу. Однак у мене немає китайського посвідчення особи, тому я не можу піти до лікаря чи кудись поїхати.
Яким було ваше ув’язнення?
За час ув’язнення я побував у двох в’язницях. Оскільки я ділився Євангелією з іншими ув’язненими в першій в’язниці (виправний центр у Меньляні, Юньнан), 2019 року мене перевели до в’язниці в Куньміні. У якості покарання мені більше не дозволяли розмовляти з іншими в’язнями.
Зображення: надано China Aid / обробка Christianity TodayУ Китаї ув’язненим необхідно пройти лаогай, що означає виправлення працею. Комуністична партія Китаю (КПК) вважає працю шляхетною справою й вимагає від ув’язнених працювати довгі години. Мета лаогая – перетворити погану людину на хорошу. У виправному центрі в Меньляні ми шили штани та одяг, за що майже нічого не отримували. У в’язниці в Куньміні я складав паперові пакетики для чаю, а також пакети для подарунків та фруктів, не отримуючи жодної оплати. Поки я був у в’язниці, я не бував на сонці – я бачив сонячне світло, мабуть, не більше 10 разів на рік. Без сонячного світла та вітаміну D, який він виробляє, моє тіло ослабло. Мені не дозволяли виходити надвір і займатися спортом. Я не міг займатись спортом навіть у своїй камері. Щодня з 7 до 7:30 ранку нам доводилося дивитися державну програму новин. Мене ці новини не цікавили, оскільки вони для мене були догматичними та безглуздими. Зазвичай я схиляв голову, щоб помолитись, поки по телевізору показували новини. Дещо завдяки новинам я дізнався про пандемію COVID-19 та інші важливі зовнішні новини. Усім нам довелося вивчити десятки «червоних пісень» [які вихваляють КПК], щоб «успадкувати червоні гени та підготуватися до звільнення всіх людей». Оскільки у в’язниці в Куньміні я не міг ні з ким розмовляти, я молився та співав пісні прославлення. Ще я написав кілька хвалебних поезій. За мною стежили четверо співкамерників, і я не міг виходити зі своєї камери. Хоча вони могли вільно спілкуватися з ув’язненими з інших камер, ні з ким із них я розмовляти не міг. Так само й інші в’язні не підходили до мене, коли бачили чотирьох охоронців, що стояли поруч зі мною.
Чи є якісь конкретні біблійні вірші, які вас надихали?
У в’язниці я не мав Біблії. Хоча й моя мати, і мій адвокат приносили Біблії до в’язниці, персонал виправної установи відмовився передати їх мені. Моя мати записувала вірші з Біблії у своїх листах до мене. Проте поліція перевіряла наше листування: якщо в листах згадувалася віра, вони не доставлялися.
В обох в’язницях були невеликі бібліотеки з сотнями книг. Я шукав книги Льва Толстого, тому що в його книгах є вірші з Біблії. Коли вони мені траплялися, я був дуже радий і переписував вірші в блокнот. За чотири роки свого перебування там я переписав десятки віршів.
Особливо мені подобалися вірші, в яких згадуються віруючі, які страждають у в’язницях. У Псалмі 136:1–3 говориться:
Над річками Вавилонськими, там ми сиділи та й плакали,
коли згадували про Сіон!
На вербах у ньому
повісили ми свої арфи,
співу бо пісні від нас там жадали були поневолювачі наші,
а веселощів наші мучителі:
Заспівайте но нам із Сіонських пісень!
Ці вірші про Ізраїль і горе єврейського народу під час його вавилонського вигнання зворушили мене.
Ви коли-небудь сумнівалися у своїй вірі чи задавалися питанням, чому вам довелося пройти через це випробування?
Я ніколи не ставив це питання. Повертаючись до Китаю, щоб поширювати Євангелію, я знав, що рано чи пізно мене переслідуватимуть за мою віру. Ісус сказав, що ми пройдемо через те, що він пережив. Бо хто хоче душу свою зберегти, той втратить її, а хто втратить душу свою заради Господа, той збереже її.
Крім того, я побував у всіх провінціях Китаю, де зустрічав багатьох християн, яких переслідували, били й ув’язнювали. Я чув їхнє свідчення. Тому коли цей день настав, у моєму серці був великий мир. Я знав, що мені дорого обійдеться моя віра, тому мені було дуже радісно.
Ваша мати докладала багато зусиль, щоб відвідати вас. Що стоїть за її силою та сміливістю?
Моя мати може здатися звичайною християнкою, але вона дуже чудова християнка. Щоб дістатися до виправного центру в Меньляні, де я утримувався, їй потрібні були два повних дні, і часто вона навіть не могла побачитися зі мною. У ті дні, коли нам вдавалося побачитись, нам доводилося розмовляти по телефону через скло. Наші розмови прослуховувалися.
Якось мати сказала, що один віруючий передає мені своє вітання й що він молиться за мене. Ще до того, як вона закінчила речення, ключове слово молитися змусило поліцію перервати нашу розмову й закінчити наше побачення. Вона стільки годин їхала потягом заради трихвилинної розмови зі мною, тому вона розплакалася.
Згідно з китайським кримінально-виконавчим законодавством, ув’язнені мають право писати листи своїм близьким, але я міг писати тільки своїй матері. Це унеможливлювало мій контакт із зовнішнім світом, оскільки я міг спілкуватися тільки через неї.
Щоб віддати шану матері, я написав про неї вірш. У ньому розповідається про те, як під час Другої світової війни багато матерів відправляли своїх синів на фронт воювати. В одному рядку йдеться: «Раніше матері відправляли своїх синів, а зараз моя мати стоїть поряд зі мною». Я вважаю свою матір своєю товаришкою, яка бореться поряд зі мною. Вона сильніша за матерів часів Другої світової війни.
Багато людей, від простих християн до американських урядовців, закликали до вашого звільнення та молилися за вас. Що ви хотіли б їм сказати?
Я дуже вдячний усім братам і сестрам із різних країн, які молилися за мене й виступали на мій захист. Я також знаю, що вони намагалися багатьма каналами переконати китайський уряд виправити цю помилку й звільнити мене.
Я дуже вдячний багатьом американським законодавцям та чиновникам, які доклали чимало зусиль, щоб звільнити мене. Чи то звичайні громадяни чи чиновники, вони підтримували мене, керуючись почуттям справедливості.
Багато китайських християн також приходили до будівлі в’язниці, щоб помолитися за мене. Це могло призвести до їхнього арешту, вони сильно ризикували. Поліцейські у в’язниці знали, що коли біля воріт стоять люди, то вони моляться за мене. Якось поліцейський повідомив мені по секрету, що біля воріт на колінах стоять люди й моляться за мою свободу.
Коли вас звільнили, ви повернулися до зовсім іншого Китаю, де стало ще менше свободи для християн, економіка погіршується, а громадянське суспільство зазнає репресій. Як ви з цим справляєтесь?
Спочатку, коли я дізнався про свій семирічний термін, я не міг повірити, що мене переслідуватимуть, оскільки те, що я робив на півночі М’янми, було вигідним для Китаю.
Коли мене звільнили, я дізнався, що багато пасторів були заарештовані. Я зрозумів, що це репресії проти домашніх церков у Китаї загалом, і я просто став у цьому процесі одним із перших.
Китайські християни не налаштовані проти уряду, вони підкоряються конституції. Звичайний громадянин не має зброї – як він може підбурювати до повалення державної влади? Для уряду розправа з християнами – це акт самоушкодження. Постраждають не лише християни, але уряд також зашкодить своїй репутації та буде дискредитований.
Які ваші плани на майбутнє?
По-перше, я хотів би отримати китайське посвідчення особи, щоб возз’єднатися зі своєю сім’єю в США. Без посвідчення особи я не можу вільно переміщатися, купити мобільний телефон, реєструвати облікові записи в інтернеті та звертатися до лікаря.
Йдеться не лише про возз’єднання чи незручності. Це також той факт, що я є громадянином Китаю. Я високо ціную свої права як громадянина, і коли мене їх позбавляють, то я вважаю, що це дуже нечесно й несправедливо. Християни часто стикаються з подібним ставленням у своєму повсякденному житті.
Що стосується всього іншого, то в мене все добре. У Чанші все гаразд. Я можу брати участь у церковних зібраннях особисто та онлайн. Деякі домашні церкви зв’язувалися зі мною й запрошували бути в них пастором, але я ще нічого не вирішив із цього приводу, оскільки домашні церкви в Китаї, як і раніше, вважаються нелегальними. Як завжди, моя головна мета – проповідь Євангелії.
