Будь-який відвідувач порталу Bible Gateway (Біблійний шлюз), який хоче знайти Івана 3:16, має на вибір 63 варіанти англійського перекладу Біблії. Для християн читання того самого вірша з незнайомим словом чи зміненим синтаксисом або ж у більш сучасній чи ліричній версії може по-новому висвітлити якийсь біблійний принцип або посилити значення уривка.
Йост Цетцше помітив, що цей ефект є ще сильнішим, якщо дивитися сурдопереклад. Цетцше є лінгвістом, а також куратором безкоштовного онлайн-інструменту Об’єднаних біблійних товариств Translation Insights & Perspectives (TIPs), який збирає аналітику про біблійні переклади на близько 1000 мов, у тому числі жестових.
Спочатку Цетцше думав, що додання цих мов буде просто частиною його роботи в TIPs. «Однак коли я почав вивчати записані зразки сурдоперекладу, – каже він, – я був вражений тим, як багато чуюча людина може дізнатися з цих мов, причому такого, про що раніше я й не підозрював».
Нещодавно він поспілкувався з нечуючою Рут Анною Спунер, яка з 2019 року є провідною перекладачкою в групі хронологічного перекладу Біблії на американську жестову мову й тренеркою з сурдоперекладу для перекладацьких груп з усього світу. Вони обговорили енергію, якою наповнюється чуюча людина, споглядаючи за перекладом на жестову мову.
Ця бесіда була відредагована й скорочена.
Цетцше: Пропоную почати нашу розмову з однієї очевидної відмінності між письмовим і жестовим перекладами. У світі існують понад 400 офіційно визнаних жестових мов, які мають кілька різних стратегій поводження з власними іменами. У деяких жестових мовах більшість імен дактилюється, а деякі перекладаються семантично або на основі їх значення; на інші мови, наприклад Libras (бразильська жестова мова), усі імена перекладаються на основі їхнього значення.
У контексті перекладу Біблії ми визнаємо, що імена та їхні значення важливі в оригінальних текстах, але під час перекладу на письмові мови значення імені зазвичай втрачається. Однак, коли імена семантично перекладаються жестовими мовами, вони часто передаються не відповідно до їхнього початкового значення, а за іншими ознаками, що втім ґрунтуються на значенні; при цьому часто в різних спільнотах, які користуються жестовими мовами, імена перекладаються по-різному.
Чи можете ви допомогти мені зрозуміти це?
Спунер: Імена – це дійсно захоплююче явище в різних мовах. Ми всі знайомі з тим, як одне й те саме ім’я може по-різному вимовлятися та писатися в різних мовах – Джон (англійська), Хуан (іспанська), Джованні (італійська), Жан (французька), Йохан (голландська), Іван (російська) тощо.
Нечуючі люди дають кожній людині так званий іменний знак – якийсь придуманий знак, який унікальним чином ідентифікує цю людину. Під час розмови жестовою мовою замість використання розмовної версії імені особи (наприклад, Джон), щоб ідентифікувати цю особу та говорити про неї, використовується іменний знак. Замість дактилювання «РУТ АННА» люди використовуватимуть мій іменний знак, що набагато ефективніше та швидше.
У спільноті нечуючих іменний знак присвоюється людині кимось із нечуючих. Знаки можуть ґрунтуватися на зовнішності, особистості, улюбленому хобі або пов’язуватися зі значенням імені цієї людини.
У культурі американської жестової мови люди отримують іменні знаки, лише якщо вони належать до спільноти нечуючих або якщо вони є часто згадуваними історичними чи сучасними постатями (як от Вільям Шекспір). Більшість біблійних персонажів ще не мають іменних знаків, тому групам сурдоперекладачів часто доводиться придумувати іменні знаки на основі мінімуму наявних даних.
Давайте поговоримо про Давида, про якого ми знаємо досить багато. Ми знаємо, що він був красивим, чоловіком за серцем Божим, пастухом, вбивцею велетнів, музикантом, поетом, знаменитим воїном, царем, перелюбником, батьком Соломона. Я бачила іменні знаки Давида на основі жестового знаку цар. Деякі іменні знаки, які я бачила, засновані на його музичних і поетичних здібностях. Інші іменні знаки показують молодого пастуха, яким він був, коли ми вперше його зустріли, або вбивцю велетнів, яким він став пізніше. Існує багато варіацій, і все залежить від того, що кожна група перекладачів вважатиме найбільш пам’ятною або найбільш упізнаваною рисою Давида. Те, що найбільше запам’ятовується або найбільше впізнається, також може відрізнятися від країни до країни, залежно від того, які риси більше цінуються в різних країнах.
Іноді, коли в уривках чітко згадується, що означає ім’я (наприклад, Ісаак означає «сміх»), тоді група сурдоперекладачів може використати це таким чином, щоб іменний знак демонстрував певну асоціацію з жестовим знаком, який має відповідне значення.
У перекладі американською жестовою мовою Яків, який був безволосим і мав гладку шкіру, має іменний знак, який буквально можна перекласти як «гладка шкіра рук», тоді як його близнюк Ісав, який, як відомо, був волохатим, має іменний знак, який указує на волохаті руки. Ці іменні знаки скажуть аудиторії більше, ніж просто ім’я особи.
Цетцше: Імена біблійних персонажів жестовою мовою – це спосіб дізнатися про них додаткову інформацію, але жестова мова, здається, говорить нам про них ще більше. Як і більшість християн, навіть із цієї історичної відстані я хочу глибше зрозуміти почуття героїв Біблії й зрозуміти, якими вони були насправді. Хоча я розумію, що будь-який переклад є ще й інтерпретацією, я був зворушений, побачивши емоції Ісуса, передані через тіло сурдоперекладача.
Одним із прикладів цього є історія про жінку-ханаанеянку в Матвія 15 мексиканською жестовою мовою. У писаному тексті цього не побачиш, а перекладач мексиканською жестовою мовою показує глибину переконань, задоволення й співчуття, які висловлює Ісус у відповідь на те, що каже ханаанеянка. Я тепер не уявляю, як читати цей уривок, не згадуючи таку інтенсивну візуалізацію.
(Перегляньте відео з перекладом англійською мовою.)
Спунер: Будь-хто, коли побачить нечуючу людину, яка розмовляє жестовою мовою, помітить, що вона зазвичай має дуже виразне обличчя й тіло, і ця виразність набагато більша, ніж у середньої чуючої людини, коли вона розмовляє.
Насправді чуючі люди часто вважають, що нечуючі занадто експресивні або надмірно емоційні. Але вони не усвідомлюють, яку граматичну роботу виконує міміка в жестових мовах. Велика частина граматики жестової мови передається обличчям. Усупереч поширеній думці, у жестовій мові використовуються не тільки руки, а ще й положення тіла та обличчя – усе це одночасно.
Якщо ви зосередитеся лише на руках, ви пропустите масу важливої граматичної інформації, яка передається через вираз обличчя. Наприклад, брови, підняті вгору або опущенні донизу (і наскільки високо вони підняті або наскільки низько опущені), можуть змінити оповідальне речення на запитання, запитання на сумнів, а твердження на наказ. Форма рота й щоки, рух губ і навіть язика також є важливою частиною граматики жестової мови. Положення голови та переміщення плечей з одного боку на інший також передають багато важливої граматичної та лінгвістичної інформації.
Цетцше: А я й не знав цього! Однак коли я дивлюся на відео з сурдоперекладачем, мені здається, що я бачу багато емоцій. Чи я помиляюся?
Спунер: Ви й справді бачите емоції. Це ще один шар комплексності жестової мови. Багато виразів обличчя виконують граматичні функції, але, крім того, сурдоперекладач також відтворює різні вирази обличчя, щоб показати емоції та, у випадку розповіді, відобразити особистості різних персонажів у історії, яка розповідається.
Наприклад, досвідчений сурдоперекладач може рухати бровами та нахиляти голову, щоб сформувати запитання, водночас використовуючи брови (як і решту обличчя), щоб передати емоцію, що супроводжує запитання. Це роздратоване запитання? Гнівне запитання? Нейтральне запитання? Розпачливе запитання? Таким чином, брови та решта обличчя одночасно передають граматичну та емоційну інформацію.
На відео TIPs із зворотнім перекладом на письмову англійську ви бачите, як сурдоперекладачі використовують вирази обличчя, щоб одночасно передати граматичну інформацію та емоції. Міміка, яка передає емоції, та міміка, яка передає граматику, часто переплітаються таким чином, що їх важко, ба навіть неможливо, відокремити під час сурдоперекладу. Наприклад, перекладаючи запитання, сурдоперекладач, щоб правильно його передати, повинен знати, чи це сердите запитання чи воно задається з цікавості. Оскільки ви, Йосте, не знаєте жестової мови, я думаю, що те, що ви бачите на відео, для вас виглядає емоційно, і це не дивно. Це чудово, що ви так глибоко відчуваєте вплив жестової мови. Але існує шар (граматичний), який ви, ймовірно, не можете зрозуміти.
А тепер давайте обговоримо, чому історія з Матвія 15 про Ісуса та ханаанеянку створює багато труднощів для сурдоперекладачів. Ми можемо перекладати слова та речення, але під час перекладу жестовою мовою ми повинні «втілювати» та демонструвати діалоги, при цьому абсолютно неможливо вести діалог нейтрально, не показуючи тон і почуття персонажа у відповідний момент.
Отже, коли Ісус сказав: «Я посланий тільки до овечок загинулих дому Ізраїлевого», яким був його тон? Ісус був засмучений? Він виявляв рішучість? Він жартував чи дражнився? Яким би не був його тон, жінка відчувала, що вона може підійти й стати перед ним на коліна, тож що це говорить нам про його тон? На відміну від акторів театру, ми, перекладачі, повинні якнайкраще з’ясувати, якими були його почуття та тон. (А крім того, щоб ускладнити ситуацію, цілком можливо, що Ісус сказав усе іншим тоном порівняно з тим, що він насправді відчував у той момент; і якщо це так, то нам потрібно це показати.) Може бути кілька різних поглядів на те, як слід передавати цей уривок, особливо враховуючи діалог.
Потім Ісус каже: «Не годиться взяти хліб у дітей, і кинути щенятам». Це таке дивне зауваження, і знову ж таки, яким був його тон? Він жартував? Він дражнив чи випробовував цю жінку? У який момент Ісус вирішив допомогти їй? Ще до того, як він сказав про загублених овець Ізраїлю? Чи після того, як вона стала перед ним на коліна? Чи може Ісус спочатку не хотів допомагати, але потім був зворушений її вірою й тому вирішив допомогти? Або він увесь час знав, що допоможе, і просто розмовляв для користі людей навколо?
Цетцше: Усі ці міркування ми враховуємо під час перекладу тексту, або, точніше, смислу тексту, письмовою мовою, але наскільки актуальнішими є питання емоцій під час перекладу жестовими мовами!
Спунер: Так, ви маєте рацію; для перекладачів смисл – це все. Нечуючі перекладачі знають, що через нюанси й демонстраційну природу жестової мови сурдоперекладач, який демонструє занадто мало або занадто багато емоцій, може значно змінити смисл уривку. Тож нам потрібно, щоб міміка обличчя та рухи тіла відображали не лише правильну граматичну інформацію, але й належний рівень емоцій, який відповідає ситуації.
Матвій не дає нам багато підказок щодо того, яким був тон чи емоції Ісуса, коли він казав ці речі. Це те, про що ми повинні здогадатися на основі тієї мізерної кількості підказок, які все ж таки є в цьому уривку. У більшості письмових перекладів, які я бачила, перекладачі обійшлися досить нейтральним тоном і залишили читачам робити власні висновки та тлумачення. Така нейтральність часто неможлива в перекладах жестовою мовою.
Цетцше: Я був зворушений перекладом російською жестовою мовою уривку про паралізованого чоловіка, якого спустили через дах у Марка 2. У цьому перекладі Ісус спостерігає за зусиллями друзів цього чоловіка з того моменту, як вони почали розбирати дах. Це має великий смисл, але це лише неявно присутнє в письмовому тексті. Коли Ісус спостерігає, як перед ним опускають паралізованого чоловіка, сурдоперекладач показує, що серце Ісуса (а також і моє) переповнюється співчуттям. Подальша радість зціленого чоловіка та натовпу зображена в заразливий спосіб, який важко уявити у випадку письмової мови.
(Перегляньте відео з перекладом англійською мовою.)
Спунер: Так, побачити щось жестовою мовою часто набагато більш зворушливо, ніж прочитати слова на сторінках книги. Хоча я люблю читати англійською, є щось у тому, щоб побачити певні уривки американською жестовою мовою. Це просто вражає вас зовсім по-іншому.
Можливо, це частково через рішення, які повинен прийняти сурдоперекладач щодо передавання чийогось ставлення та емоцій. Ми можемо побачити, як сурдоперекладач стає цим персонажем і починає жити й дихати в більш відчутний і тривимірний спосіб, ніж коли ми просто читаємо слова на папері. «Виступ» сурдоперекладача стає майже схожим на кіно. Ми бачимо очима, а не просто візуалізуємо в голові. Таким чином, це змушує нас помічати те, про що ми зазвичай не думаємо або пропускаємо, коли читаємо текст.
Моя команда, зі мною включно, всі нечуючі та двомовні: ми володіємо англійською письмовою та американською жестовою мовами. Кілька місяців тому ми працювали над деякими уривками зі Старого Заповіту, пов’язаними з падінням Юди та руйнуванням Єрусалимського храму. Ми читали й аналізували ці вірші й раніше та говорили про те, як їх перекладати.
Але коли ми зняли на відео, як людина перекладає це жестовою мовою, ми всі були вражені тим, наскільки огидною була поведінка ізраїльтян щодо Бога. Не дивно, що він розгнівався на них. Коли ми побачили, як дії ізраїльтян оживають у виконанні сурдоперекладача, вони стали ще більш відразливими й жахливими. Частина з власне руйнуванням храму стала для нас «ударом під дих». Ми відчували горе цієї втрати та вигнання більше, ніж будь-коли під час читання письмових перекладів.
Незважаючи на те, що сурдопереклад передає той самий зміст і той самий сенс, що й письмовий переклад, він виокремлює такі шари уривків, які зазвичай не так помітні в письмових перекладах. Перед вами постають нові та інші речі, які вражають вас по-іншому.
Мене здивувало те, як сурдопереклад вплинув на вас. Іноді мені здається, що люди, які не знають жестової мови, не розуміють по-справжньому того, що вони бачать. Але завдяки вашим спостереженням я зрозуміла, що якщо чуюча людина, яка не володіє жестовою мовою, приділить час, щоб вивчати сурдопереклад, тобто не просто переглядати відео, а вивчати їх, як це робили ви, тоді така людина також зможе подивитися на біблійні уривки по-новому, глибше, і зрозуміти якісь нові для себе речі. Вам не потрібно знати жестову мову, щоб вас зворушив переклад.
Related
