Минулого тижня новим генеральним секретарем та генеральним директором Світового євангельського альянсу (ВЄА) став Ботрус Мансур. Християнин-араб уперше очолить ВЄА – глобальну асоціацію національних та регіональних об’єднань, яка представляє 600 мільйонів євангельських християн.
Посада залишалася вакантною з того часу, як попередній генеральний секретар Томас Ширрмахер у березні минулого року пішов у відставку за станом здоров’я. У квітні цього року Пейронг Лінь, заступник секретаря ВЄА, повідомила Christianity Today, що організація шукає лідера, який міг би об’єднати євангельських християн усіх країн в умовах воєн та політичних розбіжностей. Тим часом ВЄА зіткнувся з критикою на адресу своєї «теологічної двозначності» та співпраці з християнами, що належать до панівних напрямків протестантизму, та католиками.
Мансур має юридичну освіту та є операційним директором Назаретської баптистської школи, старійшиною та співзасновником помісної баптистської церкви в Назареті, а також перекладачем арабської мови Christianity Today. Він також обіймав інші керівні посади в церквах та міжцерковних організаціях, таких як Конвенція євангельських церков Ізраїлю, Альянс євангельських конвенцій Йорданії та Святої Землі, християнські школи Ізраїлю, Advocates International та Лозаннська ініціатива щодо примирення в Ізраїлі та Палестині.
Ботрус Мансур проживає в Назареті (Ізраїль) з дружиною та трьома дорослими дітьми і є євангельським християнином-ізраїльтянином арабського походження. Таке своє становище Мансур характеризує як «меншість у меншості у меншості». Він вважає, що воно дало йому досвід, необхідний, для того, щоб у часи поділів він міг упоратися з цією новою для нього роллю. Офіційно Мансур обійме посаду на Генеральній асамблеї ВЄА в жовтні.
Журналістка Christianity Today поговорила з Мансуром про його дитинство, роботу з примирення арабських християн і месіанських євреїв, а також про його плани вирішення проблем, з якими стикається ВЄА. Це інтерв’ю було відредаговане та скорочене.
Розкажіть нам трохи про себе.
Мій батько був греко-католиком, а мати належала до Грецької православної церкви. Мої батьки не були релігійними, хоча мати закінчила Назаретську баптистську школу й працювала там учителькою. Батько закінчив лише 7 класів, але продовжив вивчати іврит у кібуці й пізніше став першим арабом-палестинцем в ізраїльській івритомовній пресі: спочатку він працював у «Ха-Олам Ха-Зе», а потім протягом 30 років у «Га-Арец».
Я народився в Назареті 1965 року. Через два роки вибухнула Шестиденна війна, і в газеті, у якій працював мій батько, йому повідомили, що їм потрібен арабомовний журналіст для висвітлення подій на Західному березі та в Східному Єрусалимі, тому моя сім’я переїхала до Єрусалиму.
У Єрусалимі ми прожили чотири роки, після чого батько отримав стипендію на навчання в Оксфордському університеті, тож ми переїхали до Оксфорда, де я навчався в першому та другому класах. У 1973 році ми повернулися до Назарету, і моя мати наполягла, щоб я й мої брати та сестри відвідували Назаретську баптистську школу, у якій вона свого часу навчалася, а тепер викладала.
Як ви стали християнином?
Тоді мені було 11 років. Мій викладач із вивчення Біблії знав, що ми з однокласниками любимо грати у футбол. Він сказав нам, що після школи ми можемо грати у футбол на полі за умови відвідування зборів пробудження в сусідній церкві. Ми погодились. Того вечора проповідник із США пояснив присутнім, що благодать Божа – це не те, що можна заслужити, а те, що можна отримати. Тоді я вперше вийшов уперед під час заклику до покаяння. Але я був молодий, тому не думаю, що я був по-справжньому відданий Богові.
Через три роки на інших зборах пробудження проповідував американський проповідник ліванського походження. Його стиль полягав у тому, щоб залякувати людей і таким чином вести їх до Царства: він розповідав історії в дусі Хічкока про людей, які відмовлялися прийняти Ісуса, а потім гинули внаслідок нещасного випадку. Я присвятив своє життя Ісусові на цих зборах – це було 1979 року. З цього моменту я приєднався до молодіжної групи в нашій школі. Були злети та падіння, але слава Богу, я й зараз із Господом.
Після закінчення школи ви вивчали юриспруденцію в Єврейському університеті в Єрусалимі, де познайомилися зі своєю дружиною Абір і стали співпрацювати із «Співдружністю студентів-християн в Ізраїлі» (ССХІ), яка займалася служінням серед студентів. Як спілкування з людьми різного походження допомогло вам зрозуміти важливість християнського примирення?
Я думаю, було б не по-біблійному й непрактично, якби ми говорили: «О, я спілкуватимуся тільки з людьми свого кола». Ми живемо в країні, де існує поділ, конфлікт між палестинцями та ізраїльтянами. Але в той же час Тіло Христове складається з арабів-палестинців, месіанських євреїв і експатріантів, що живуть у країні. Однією з переваг ССХІ є наявність [спільних] груп для арабів-християн і месіанських євреїв, а також проведення спільних конференцій. Іноді виникають конфлікти, але загалом це хороша модель партнерства.
Оскільки мій батько працював у газеті серед євреїв, до нас у дім приходили євреї. Тоді ми були дітьми, і в мене не було тієї підозрілості чи ворожості до євреїв, яка зберігається серед арабів через конфлікт, що триває. Для мене це було природно. У нас немає іншого вибору, окрім як жити разом у цій країні як араби та євреї. Для віруючих жити цим свідченням ще важливіше.
Така праця не завжди відбувається гладко. За часів війни кожна група часто дотримується націоналістичних поглядів, і віруючі також схильні переймати подібний спосіб мислення. Ви відчуваєте тягар та гіркоту, навіть коли стосунки бувають теплими.
У 2016 році Лозаннська ініціатива щодо примирення в Ізраїлі та Палестині, співголовою якої ви були, організувала конференцію, на якій зібралися 30 палестинських християн та месіанських євреїв. Вони розробили й підписали Ларнакську заяву, яка підтверджує їхню єдність як віруючих. Чи вважаєте ви цю та інші спроби примирення успішними?
Зустріч у Лозанні пройшла добре. Щоправда, дехто пішов, заявивши, що це нікуди нас не приведе. Дискусії іноді ставали досить складними та гострими, оскільки ми сперечалися та обговорювали заяву. Але це було корисно.
У минулому ми провели кілька конференцій, спрямованих на об’єднання арабів та євреїв, на яких вони могли відкрито поговорити та поділитися своїм розумінням подій, мріями, надіями та страхами. Іноді ми просто боїмося одне одного та вважаємо чудовиськами. Але кожна людина створена за образом і подобою Бога.
Зрештою, ніхто не повинен відчувати себе скривдженим або приймати щось на свій рахунок. Ми говоримо про складну проблему, тому, звісно, буде складно. Я люблю свій палестинський народ і переживаю через те, що відбувається в Газі, але це не означає, що я не можу поговорити зі своїми братами та сестрами – месіанськими євреями та спробувати зрозуміти їхні переконання.
Як робота над вирішенням проблеми поділу у вашій країні допомогла вам підготуватися до ролі керівника ВЄА?
Життя в Ізраїлі підготувало мене до любові, чуйності та відкритості до різних людей. У моїй школі є учні-мусульмани, також я маю друзів-мусульман та сусідів-мусульман. Я працюю з іншими християнами, у тому числі з неєвангельських церков, і з юдеями.
У Біблії сказано, що досконала любов проганяє страх (1 Івана 4:18). Якщо ви маєте любов Христа, то ви матимете впевненість у спілкуванні з іншими людьми, навіть якщо вони мусульмани чи ультраортодоксальні юдеї. Це відкриває нам шлях до зближення та розуміння одне одного.
Як євангельський християнин я належу до меншості серед арабів-християн, араби-християни – меншість серед арабів, а араби – меншість в Ізраїлі. Усі мої ідентичності, євангельська, християнська, арабська, палестинська, можуть суперечити одна одній через політичні, соціальні та теологічні причини. Але всі вони підкоряються моїй ідентичності в Христі, яка гармонізує всі ці протиріччя. Вона спонукає мене сприяти миру між людьми та Богом, а також між віруючими.
Яку роль має відігравати ВЄА в конфліктах між різними національними об’єднаннями, наприклад, ізраїльським та палестинським, російським та українським?
Ми повинні бути терпимими до наших братів і сестер, чиї погляди відрізняються від наших, тому що ми маємо дещо більше, що нас об’єднує – нашу віру, нашу любов до Ісуса, нашу любов до Біблії та наше бажання, щоб люди пізнали Ісуса.
Ісус сидів із самаритянкою біля криниці, незважаючи на її минуле, та зі збирачами податків. Якщо Ісус так ставився до невіруючих, наскільки краще ми повинні ставитися до своїх братів та сестер за вірою? Чи не можемо ми бути трохи більш відкритими, трохи більш терпимими одне до одного в другорядних питаннях?
Ісус сказав, що люди пізнають нас через нашу любов між собою (Івана 13:35). Якщо ми можемо розходитися в поглядах на політику чи теологію й при цьому любити одне одного, це буде великим свідченням для людей за межами євангельських кіл.
Деякі євангельські християни не погоджуються з участю ВЄА в міжконфесійних проєктах та спільних програмах з неєвангельськими християнськими групами. Яка, на вашу думку, роль ВЄА в цій роботі?
Міжконфесійний діалог – це добре, але не він повинен стати основним пріоритетом ВЄА. Основну увагу слід приділяти роботі з нашими регіональними та національними об’єднаннями.
Діалог із католиками чи зі Всесвітньою радою церков нам не зашкодить. Факт діалогу не означає, що ми стаємо такими, як вони, або що вони стають такими, як ми, але принаймні ми можемо вести такий діалог із ними. Те саме стосується й інших релігійних груп.
Це важливо для євангельських християн, які мешкають у країнах, де вони становлять меншість. Міжконфесійний – це не погане слово. Це не означає, що ми спілкуємося з іншими релігіями, щоб об’єднатися в одну віру. Ми маємо різну віру. Наші переконання сильні. Ми віримо в Біблію, ми віримо в Ісуса. Якщо ми можемо бути благословенням і відкривати шляхи співпраці, це непогано.
У чому актуальність ВЄА сьогодні?
ВЄА представляє інтереси сотень мільйонів євангельських християн по всьому світу. За допомогою порад багатьох людей, мудріших за мене, я намагатимусь озвучувати думку більшості євангельських християн із таких питань, як свобода віросповідання, святість життя, мир і справедливість.
Проблеми, з якими стикаються євангельські християни в Америці, Китаї, Ізраїлі чи Анголі, дуже різні. Національні об’єднання кожної країни самостійно виявлятимуть свої проблеми та намагатимуться їх вирішувати, але ми заохочуватимемо їх і, по можливості, підтримуватимемо.
У країнах, де євангельські християни становлять меншість, багато хто стикається з обмеженнями релігійної свободи. Ми можемо допомогти, можливо, шляхом переговорів із представниками влади або звернувшись за допомогою до нашого об’єднання в іншій країні. Ми також можемо об’єднати євангельських християн з усього світу в молитві.
Як віруючі можуть молитовно підтримати вас на вашій новій посаді?
Я був би дуже радий, якби люди молилися, щоб я добре справлявся з цією роботою. Це дуже делікатна та важлива роль. Якщо я зможу зробити свій внесок у допомогу церкві, підтримати її та об’єднати віруючих, церкви та об’єднання, це було б дуже добре.
Мені доведеться багато їздити, тому моліться за моє фізичне здоров’я. Мені також доведеться зіткнутися з великим психологічним та духовним тиском.
Я хочу виконувати волю Господа. Можу з упевненістю сказати, що він дивним чином відкрив мені ці двері, і причина цього мені ще не зрозуміла. Я хотів би виконувати якнайкраще роботу, яку він мені доручив, щоб сприяти розповсюдженню Царства.
