Проповіді російських християн настільки, наскільки це дозволяє законодавство, відображають настрої в суспільстві.
«Царя поважайте!» – проповідував, посилаючись на 1 Петра 2:17, Олексій Новіков із п'ятидесятницької церкви «Країна свободи» в Москві через два дні після того, як 24 лютого розпочалося російське вторгнення в Україну. Проповідь не була «провоєнною», але однозначно була «проросійською». Оскільки законно обраний президент задіяв війська, сказав Новіков, обов'язком християн є підтримати їх.
Через місяць Михайло Бєляєв з баптистської церкви «Джерело живої води» у Воронежі, Росія, запитав, чому мовчать церкви.
Багато українських євангельських християн гніваються на своїх колег по той бік кордону за те, що ті не виступили проти війни. Вони теж цитують апостола Петра, наголошуючи на повелінні, що було дане в тому ж вірші, тільки трохи вище: «Братство любіть».
При цьому проповідь Бєляєва не була «проукраїнською». Його громада, розташована за 500 км на південь від Москви, пропонує іншу відповідь.
На його думку, церкви не мовчать. Вони проповідують Євангелію і моляться за мир.
«Росіяни ставляться до скарг українців серйозно, – каже Андрій Ширін, доцент богослов'я Центру теологічних досліджень Джона Леланда, баптистської семінарії у Віргінії. – Але вони на перше місце ставлять Бога, а не країну, і думають, що багато українців надають своїй національності надто великого значення».
Ширін залишив Росію 30 років тому. Він каже, що як тоді, так і зараз більшість віруючих остерігаються політики. І хоча багато пасторів виступили з критикою війни, «проукраїнську» проповідь почути важко.
Опитування, що проводяться під час війни, показують значну підтримку того, що в Росії на вимогу законодавства називають «спеціальною воєнною операцією». Від 65 до 89 відсотків опитаних висловили своє схвалення; 71 відсоток опитаних сказали, що вони відчувають «гордість» та «радість».
Деякі аналітики припускають, що не останню роль тут відіграє пропаганда: три чверті росіян дізнаються про новини з телевізора, при цьому дві третини росіян – з державних телеканалів. Тільки 5% використовують VPN, щоб отримувати новини із зовнішніх джерел.
Також існує думка, що наявна фальсифікація. Так званий «списковий експеримент», під час якого росіянам не потрібно було прямо відповідати на питання про війну, показав, що воєнні дії підтримують 53% населення.
Спеціалізовані опитування виключно серед євангельських християн не проводяться.
Ширін каже, що точну оцінку дати важко, хоча й припускає, що «проросійські» висловлювання, подібні до висловлювань Новікова, знаходять підтримку у 20% віруючих. Водночас «проукраїнські» висловлювання та чітку антивоєнну позицію, на його думку, підтримують лише 10 відсотків. Частку «мовчазної більшості», тобто людей на зразок Бєляєва, він оцінює у 70%. Їхню позицію він називає «промолитовною», що в російському контексті означає утримання від осуду.
«Якщо ти євангельський християнин, це означає, що ти зовсім по-іншому ставишся до різних явищ, – каже Ширін, – а твоя позиція є більш нейтральною».
Але це не влаштовує українських євангельських християн.
«Ми висловлюємо рішучий осуд замовчуванню, відстороненню та відкритій підтримці російськими християнами війни з Україною, – написала група із семи керівників українських семінарій у квітневому відкритому листі, який зібрав майже 300 підписів. – Страждання братів та сестер у Христі вимагає публічного ототожнення з ними».
Серед основних помітних постатей, які, як вважається, вчиняють неправильно, є Сергій Ряховський, голова найбільшого в Росії п'ятидесятницького союзу, який виступив 29 березня на парламентській конференції з засудження нацизму, що, на думку президента Володимира Путіна, є ідеологією українського керівництва.
«Ми разом і ми сильніші, – сказав він про представників багатьох релігій, які взяли участь у конференції. – У нас сьогодні є чітка, зрозуміла християнська місія для наших народів Росії та України».
Церква Новікова входить у деномінацію, яку очолює Ряховський.
Проте претензії, які висуваються українцями, сягають часу, що передує цьому вторгненню. У 2014 році Росія анексувала Крим і почала підтримувати сепаратистський рух на сході України на Донбасі. Після цього баптистські лідери разом із Путіним брали участь у заходах, присвячених Дню народної єдності Росії, та вітали його з днем народження.
Інші чітко висловлювали свою незгоду й робили це досить давно.
Коли Путін оголосив про своє розлучення у 2013 році, Віктор Шенкін, баптистський пастор із Санкт-Петербурга, звернувся до своїх братів і сестер.
«Деякі протестантські лідери порівняли Путіна з мудрим Соломоном, – сказав він. – Але чи не забули вони, чим Соломон закінчив?»
А коли почалася війна, хтось згадав і про диявола.
«Поки сатана перемагає двічі, – написав 27 лютого Євген Бахмутський, колишній віце-президент Союзу євангельських християн-баптистів, – допоміг розв'язати війну на території України за участю російських військ та посіяв розбрат і ворожнечу навіть між християнами».
З цим погоджується Олексій Маркевич, баптистський пастор із Москви.
«Потрібно каятися за те зло, яке наша країна завдає іншим, сказав він 18 березня. – Що нам ближче: … наша вірність братству в Христі чи підкорення безбожній владі?»
А Юрій Сипко, колишній президент Союзу євангельських християн-баптистів, побачивши спалені Біблії в центральному офісі Місії Євразія в Ірпені, Україна, звернувся до своїх співгромадян із такими словами.
«Російські християни схвалюють таку діяльність, – написав він. – [Але] я бачив, як Христос плакав, спостерігаючи це варварство. Я теж плачу».
І це не виняток із правил, сказав один із російських православних лідерів, який співпрацює з мережею євангельських агенцій Faith2Share, який попросив не називати його імені з міркувань безпеки. Але вони й сотні їхніх однодумців, які підписали в березні відкритий лист, ініційований пасторами євангельських церков, які протестують проти війни, «виявляють сміливість».
Він здивований результатами опитувань громадської думки й упевнений, що більшість російських євангельських християн згодні з антивоєнним листом, появу якого він назвав «дивом». Закон Ярової 2016 року, часто націлений проти євангельських християн, які звикли мовчати, змусив їх бути ще обережнішими.
Бувши пацифістами, вони намагаються уникати політики, але вони проти війни.
Але бувши росіянами, деякі з них, однак, були захоплені цією хвилею. Західні санкції поляризували думки, через що багато сімей і церков розділилися.
Проте, на його думку, українські євангельські християни також діють не на користь собі. Від засудження вимагають занадто багато.
«Відчувається якась втома, – сказав він про відносини християн цих двох країн. – Після того, як їм вісім років казали, що вони є «агентами Кремля», запаси терпіння майже вичерпані».
Прикладом може бути Андрій Дірієнко, єпископ п'ятидесятницької церкви з Ярославля, за 275 км на північний схід від Москви.
Йому не подобається, коли Росію називають імперією зла, і він хотів би розуміння.
«Іноді їм [лідерам] доводиться з кількох лих вибирати найменше, – сказав він 27 лютого і закликав молитися, щоб Бог дав мудрості російським політикам. – Ми віримо, що Бог має відповідь: … щоб прийшов мир».
Проте українцям він каже: не намагайтеся шукати ворогів серед людей.
Втім, після прочитання листа керівників українських семінарій під назвою «Голоси з руїн», не відчувається, що їх утішають такі загальні фрази. Лист звинувачує керівників російських церков у тому, що вони проміняли співчутливу єдність із «розіп'ятим» тілом Христовим на близькість до політичної еліти.
Дірієнко є уповноваженим представником Ряховського, який зараз виконує обов'язки члена Ради із взаємодії з релігійними об'єднаннями при Президенті Російської Федерації. При цьому серед членів ради – двоє представників від євангельських церков.
«Багато з тих, хто говорить, і навіть голосно, «Ні війні», підтримують ідею підпорядкування України російському світоустрою, – говорить Тарас Дятлик, регіональний директор Overseas Council у Східній Європі та Центральній Азії, який також підписав листа. – І російським християнам слід очистити свої погляди від релігійного імперіалізму».
З цим згодні понад 280 російських православних священиків і дияконів, які написали свого власного листа.
Але не переоцінюйте їхній вплив.
«Їхня заява – це ганьба, медійний привід покритикувати владу, – сказав Олександр Вебстер, протоієрей і колишній декан семінарії Російської Православної Церкви Закордоном. – Їхня кількість тьмяніє перед 40000 єпископів й інших високопоставлених священнослужителів, які не стали приєднуватися до цього нечисленного протесту».
За словами Вебстера, який був ображений, в основному, натяком на вічне прокляття патріарха Кирила, що міститься в листі, певна розбіжність у думках має право на існування. За часів холодної війни він і сам критикував священнослужителів, які співпрацювали з КДБ. І ця війна, сказав він, має бути засуджена як така, що «не має морального виправдання».
Але ці кілька представників російського православ'я, що порвали зі своїм керівництвом (причому деякі з них у минулому були постатями досить значними), «демонструють усьому світові нашу брудну білизну».
Натомість Вебстер відзначив Метрополита Онуфрія, предстоятеля пов'язаної з Москвою Української православної церкви (УПЦ), який у перший день війни висловив підтримку солдатам, які захищають свою землю, і закликав Путіна зупинити братовбивство.
«Він сучасний пророк, який протистоїть владі, – сказав Вебстер. – Він робить це спокійно, наражаючись на деякий ризик».
На ризик він наражається і з боку власного уряду, тому що він критикував колишнього Президента України Петра Порошенка і політику, що «ухиляється вліво», поточного Президента Володимира Зеленського. Законопроект, який зараз перебуває на розгляді українського парламенту, по суті покликаний заборонити УПЦ та націоналізувати її власність. Цей законопроект як загрозу свободі віросповідання засудив, серед інших, і Ряховський.
Вебстер висловився за обмежене військове втручання у захист «переслідуваних етнічних росіян» на Донбасі.
Не існує людини з чистими руками, сказав він, маючи на увазі втручання Заходу в українські протести на Майдані у 2014 році, внаслідок яких було вигнано проросійського президента, а також у кампанію 2018 року за автокефалію, коли Вселенським Патріархатом у Константинополі було визнано незалежність Православної церкви України (ПЦУ).
У вересні 2021 року, продовжує свою думку Вебстер, НАТО й Україна провели спільні навчання у сфері оборони. У січні цього року НАТО відхилило вимогу Росії не приймати Україну до свого складу. А за тиждень до війни Зеленський поставив під сумнів дипломатичний механізм, за яким Україна обміняла свою ядерну зброю на гарантії безпеки, що призвело до того, що Москва звинуватила Київ у планах розробки атомної бомби.
7 із 10 росіян основною причиною війни називають забезпечення національної безпеки у зв'язку з розширенням НАТО, а половина вбачає мету війни у захисті російськомовних українців на Донбасі. Тільки 2 з 5 вірять у те, що головним підґрунтям є зміна українського керівництва, і лише 1 із 10 – захоплення всієї країни.
Коли ми попросили Вебстера оцінити ставлення до війни серед російських православних християн, він поставив під сумнів російські опитування загалом і розкритикував використання їх результатів західними ЗМІ для розпалювання війни.
«Цей підхід є невірним у цілому, – сказав він, вказуючи на неможливість отримання надійної інформації. – Ми не віримо в керування церквою на основі громадської думки. Ми віримо, що Святий Дух і священні традиції ведуть і надихають керівництво церкви та справжніх віруючих».
Проте Роман Лункін, директор Центру вивчення проблем релігії та суспільства Інституту Європи Російської академії наук спробував це зробити. Він сказав, що близько половини росіян підтримують воєнну операцію, тоді як близько 10% підтримують Україну. «Мовчазну більшість» Ширина він оцінює лише в 40 відсотків.
Такі самі показники вірні і щодо рядових представників євангельського християнства.
«Захищати свою країну природно, – сказав він. – Протестантські церкви стали національними громадами та відображають настрої населення загалом».
Минулого місяця Лункін, який сам є православним, опублікував рейтинг позицій релігійних діячів Росії, в якому вони проранжовані від прямої підтримки до засудження. За його словами, спектр думок священнослужителів досить широкий.
Лункін, який є соціологом, згодом опитав пасторів євангельських церков, багато з яких свого часу були підготовлені українськими церквами. За його оцінками, рівень підтримки російської політики становить 30 відсотків. Така сама кількість опитаних перебуває на «промолитовній» позиції. Підтримку України серед опитаних він оцінює в 40 відсотків, причому половина з них готова заявити про це публічно.
Але більшість з них не мають політичного досвіду, тому вони мовчать, ставши заручниками громадської думки.
Серед православних священнослужителів склалася подібна ситуація.
«Більшість виступають за мир, і, можливо, незадоволені спеціальною операцією, – каже Лункін, – хоча вони й розуміють її причини. Але навіщо їм розколювати свої парафії?»
Російської політики уникають не лише євангельські віруючі.
За даними різних джерел, хоча уряд і далі чинить тиск на опозицію, Росія – це не Радянський Союз. Вас не обов'язково оштрафують або посадять до в'язниці, якщо ви висловите свою думку, окрім закликів до протестів.
Так висловлюйте, йдеться в українському відкритому листі.
«Просіть у Бога сили Святого Духа, – закликають керівники семінарій, – для практичних кроків, які б змінили суспільну думку в Росії щодо війни проти України та вплинули на вище керівництво країни».
У Сполучених Штатах із висловлюваннями простіше.
Хоча Ширін і не міг собі коли-небудь уявити, що трапиться щось настільки «жахливе», він все ж таки може вільно закликати до припинення «братовбивчого конфлікту».
«Позиція більшості російських протестантів формувалася, коли вони десятиліттями були переслідуваною меншістю, – каже він. – Триматися подалі від політики було їхньою стратегією виживання».
