Перший служитель церкви став жертвою нового російського закону.
Іоанн Бурдін, настоятель Храму Воскресіння Христового в Костромській області, за 350 км на північний захід від Москви, був затриманий за «дискредитацію збройних сил РФ» у недільній проповіді.
Також кажуть, що його парафія поширювала антивоєнну петицію.
«Ми, християни, не сміємо залишатися осторонь, коли брат убиває брата, християнин – християнина, – передає його слова Російська служба ВВС. – Давайте не повторювати злочинів тих, хто 1 вересня 1939 року вітав дії Гітлера».
Чи потрібно Росії, а також усьому світу більше таких людей, як він?
Раніше в Christianity Today ми розповідали про розчарування українських християнських лідерів тим, що їхні російські колеги не такі, як Дітріх Бонхеффер. Відомого німецького теолога було страчено останніми днями існування Третього Рейху за участь у змові з метою вбивства фюрера.
Українські євангельські християни хочуть, щоб російські євангельські християни хоча б висловилися проти війни.
І кілька сотень євангельських християн так і зробили. Але чи чесно від них цього вимагати? Новий російський закон, ухвалений 4 березня, передбачає ув'язнення терміном до 15 років просто за те, що «спеціальну військову операцію» Путіна хтось назве «війною».
П'ять європейських євангельських лідерів висловили Christianity Today (CT) свою думку щодо того, що важливіше – безпека чи солідарність.
CT: Біблійна Естер та історичний Бонхеффер подають приклад виняткової віри. Але чи можна сказати, що їхня поведінка є стандартом для християн, особливо християнських лідерів під час конфліктів?
Леонардо Де Хіріко, голова теологічної комісії Італійського євангельського альянсу:
В якомусь сенсі на всю церкву покладено пророчу відповідальність засуджувати зло й несправедливість. Також є конкретне пророче покликання від Бога деяким людям, і ці люди готові сплатити ціну й зазнати покарань та переслідувань.
Не всі з нас покликані бути Естерами та Бонхефферами за всіх обставин, але деякі покликані. А всі інші повинні взяти на себе обов'язок молитися й бути з ними солідарними, підтримавши їх таким чином.
Вірність своєму народові це добре, хоча вона може перетворитися на ідола. Але вірність Богу та всесвітній церкві перебуває на першому місці. Я сподіваюсь і молюся за те, щоб віруючі з народів, залучених у конфлікт, показали, що їхня єдність у Христі сильніша за відданість країні.
Марк Йост, генеральний секретар Швейцарського євангельського альянсу:
Я був дуже радий і підбадьорений тим, що мій російський колега сміливо висловився проти свого уряду. Однак це, насамперед, питання особистого покликання й повноважень, а не загального обов'язку християн або росіян, здатних мислити критично.
Хоча, звичайно, я вітаю таке рішення.
Вірність християн один одному поширюється за державні кордони. Зв'язок, який ми маємо в Христі, сильніший, ніж зв'язок зі своєю країною, він сильніший навіть за зв'язок з нашою фізичною сім'єю.
Самуїл Петровскі, президент Сербського євангельського альянсу та IFES Сербія:
Це питання не нове. Багато років тому, коли українські пастори просили російських пасторів висловитися проти Путіна, я був проти цього.
Я знаю, що багато християнських лідерів у Росії проти війни. У своїх церквах вони моляться за мир, а дехто демонструє це публічно. Вони перебувають під сильним тиском. Що важливіше, так це єдність українських і російських віруючих.
Замість того, щоб підтримувати один бік, як роблять деякі, виставляючи український прапор й організовуючи молитовні заходи за Україну, вони мають виставити і російський прапор і молитися за Росію також.
Християни повинні молитися, пропонувати практичну допомогу й закликати до миру, молячись за лідерів обох країн. Ми повинні бути надзвичайно обережними й уникати гарячих політичних суперечок, під час яких християнські лідери можуть втрачати фокус і забувати про важливість Христа.
За часів конфлікту між Сербією та Хорватією деякі пастори євангельських церков висловлювалися дуже категорично та закликали НАТО бомбити іншу країну. Інші пастори засуджували їх за це.
Були ініціативи з обох боків, покликані звести нас разом у молитві в сусідній нейтральній країні. Але дехто відкидав цю пропозицію й казав: «Єдине місце, де ми можемо молитися разом, – це небеса».
Так не повинно бути – ні в Сербії, ні в Росії, ні в Україні.
Славко Хаджич, Боснія, координатор Langham Preaching по Західним Балканам:
Християни повинні виступати за справедливість і правду, проти війни й насильства. Ми не повинні мовчати зі страху, але й не повинні говорити тільки тому, що хтось від нас цього чекає. Ми повинні прагнути догоджати Богові.
У Царстві Божому немає боснійців, сербів чи хорватів. Немає там українців і росіян. Є лише діти Божі. А є ті, хто такими не є. Диявол використовує на зло деяких представників усіх сторін.
Замість того, щоб звинувачувати тих, хто мовчить, ми повинні молитися, щоб Бог керував ними, дав їм сміливість і мудрість щодо того, що, коли і як говорити.
Владі Райчинов, віце-президент Болгарського євангельського альянсу:
У Біблії багато прикладів, коли люди з вірою йдуть наперекір жорстоким монархам та автократам. Протягом усієї історії церкви ми також бачимо людей, які відкрито виступають проти несправедливості.
Павло сказав: «Слово ваше нехай буде завжди ласкаве, приправлене сіллю, щоб ви знали, як ви маєте кожному відповідати» (Кол. 4:6). Ця комбінація благодаті та солі повинна характеризувати нашу реакцію на будь-який публічний конфлікт. Маючи любов і правдивість, милість і чесноту, врівноваженість і гостроту, ми уникнемо як товстошкірості й жорстокості, так і боязкості й відстороненості.
Це особливо вірно в разі авторитарних режимів.
Іноді совість промовляє до нас тихо й ненав'язливо, м’яко нагадуючи нам про те, хто ми є, про наші цінності та обіцянки. А іноді цей голос гучний, різкий і пронизливий, це голос нашого внутрішнього викривача, що змушує нас виступати за якісні зміни.
Бувши «совістю суспільства», церква часто висловлюється в стриманій, так би мовити, підпільній манері, коли все передається з вуст у вуста. Вона змінює соціальні цінності зі швидкістю однієї людини за один раз, повільно й терпляче поширюючи сіль і світло, поки в моральних засадах тирана не утворюється стільки дірок, що його право на владу починає виснажуватися, а його вищість руйнується.
Але іноді Дух спонукає християн висловитися різко та безкомпромісно проти злочинів, що зайшли надто далеко. І тоді церква, ведена Духом Божим, стає спусковим механізмом і прапороносцем серйозних, тектонічних змін, які зачіпають усе суспільство загалом. Тоді сіль і світло, властиві церкви, спонукають народні маси усвідомити несправедливість і мотивують їх, зрештою, щось із нею робити.
Ми молимося за те, щоб Бог вів християн у Росії до того, щоб вони уважно прислухалися до спокійного й тихого голосу Божого, з вірністю трималися свого покликання проповідувати Євангелію й сміливо дотримувалися Його керівництва в тому, що їм потрібно робити в цій страшній ситуації.
CT: Якого рівня має бути загроза, щоб християни почали щось робити проти зла?
Де Хіріко (Італія):
Щоменш особистою й безпосередньою є загроза, тим важче бути мотивованим, щоб виступити проти неї. Якщо ми говоримо про системне зло, деякі його навіть не помічають, не кажучи вже про те, щоб проти нього виступити.
Тут ми маємо справу з війною, смертями, руйнуванням і горем, а також із загрозою застосування ядерної зброї. Географічно все це може бути далеко, але якщо це не зупинити, то хвильовий ефект від цього незабаром вийде за існуючі географічні рамки.
Такий рівень загрози змушує нас щось робити.
Йост (Швейцарія):
Будь-яка несправедливість і взагалі все, що є загрозою для людей, має бути сигналом для християн.
Але не всяке зло лежить у межах моєї відповідальності. Коли Бог показує християнину якусь несправедливість і торкається його серця закликом до дії, тоді цей християнин має виявляти послух.
Петровскі (Сербія):
Християни повинні підвищувати свій голос у всіх ситуаціях, а не лише тоді, коли трапляються трагедії. Це особливо стосується випадків, коли ми бачимо зло безпосередньо за місцем проживання, й іноді це може бути непопулярним.
Але що цікаво, у Новому Заповіті ми не бачимо прикладів, щоб апостоли писали щось проти кесаря та римської влади. Вони, швидше, наполегливо закликають молитися, бути стійкими й стати сіллю та світлом у кризові часи.
Хаджич (Боснія):
Бувши християнами, ми завжди маємо виступати проти зла. Більше зло вимагає більшої реакції, але нам не потрібно чекати, поки зло стане більшим.
Важливо пам'ятати, що ми не маємо боротьби проти крові та тіла, але проти світоправителів піднебесних. Якщо ми підходитимемо до проблеми зі світськими стандартами, то матимемо винну сторону й невинну сторону.
Але за біблійними стандартами ми всі винні. Люди страждають з обох боків, з обох боків є діти Божі, й усі сторони потребують Божої милості.
Коли ти страждаєш і відчуваєш біль або страх, важко не вважати протилежний бік злом. Але ми повинні розуміти, що є певне Зло, яке за всім цим стоїть, і повстати саме проти нього.
Райчинов (Болгарія):
У Книзі притч написано: «Відкривай свої уста немові, для суда всім нещасним» (31:8). Це загальний заклик до дії, що застосовується до послідовників Ісуса, де б вони не були. Однак у повсякденному житті, коли християни в придорожніх ровах перев'язують рани та втішають жертв злочинів, рівень загрози потрібно визначати на місці й відповідно до того, що Бог поклав нам на серце.
Безмовний крик, викликаний жорстоким поводженням, найкраще зрозуміють люди, які пережили ситуації з насильством або торгівлею людьми; інші можуть і не розпізнати ознаки небезпеки. Втрати за часів воєн та епідемій можуть перетворитися на звичайну статистику на телеекрані; але коли вибухи наближаються до твоєї домівки чи коли ти служиш тим, хто тужить, біженцям або людям із зруйнованих сімей, тоді ти сприймаєш рівень загрози по-іншому.
Але в цілому, нова заповідь Ісуса любити створює в нас чутливе й дбайливе серце, що ототожнює себе зі страждаючими людьми й служить їм.
Але де починається справжня загроза? Вона починається там, де виникає загроза гідності, здоров'ю чи життю людини з боку іншої людини або через природні катаклізми.
Чи маємо ми брати до уваги шанси на успіх? Чи ми повинні розглядати навіть невелику справу як гірчичне зерно?
Де Хіріко (Італія):
Пророки діяли, незважаючи на майбутній результат, вони були готові радше зіткнутися з протистоянням, ніж перемогти в кожному конкретному випадку. Вони дбали лише про ствердження правди й засудження зла та закликали всіх до покаяння.
Але Біблія закликає нас також і до виконання наших царських обов'язків, які полягають у тому, що ми будемо вести впорядковане життя й дбати про ближніх. У такій ролі ми маємо зважувати різні фактори. Все залежить від того, якій ролі – пророка, священика чи царя ми віддаємо пріоритет.
Йост (Швейцарія):
Як християни, ми завжди повинні зважати як на дані нам розумові здібності, так і на невичерпні Божі можливості. Справжня мудрість полягає в їхньому поєднанні.
Петровскі (Сербія):
Християни повинні протистояти злу в усіх його проявах, особливо у вигляді війни, але не лише тоді, коли вона вже почалася. Ми повинні навчати кожного віруючого не приймати чийсь бік, не звинувачувати братів і сестер у Христі й не вимагати від них чогось, коли ми не знаємо всіх їхніх обставин.
Натомість ми маємо запрошувати всіх християн до молитви за Україну, Росію, Євросоюз та Америку. Це глобальна загроза й важливо, щоб ми були миротворцями.
Хаджич (Боснія):
Успіх полягає в тому, щоб перемогти страх, або очікування інших, і виступити за правду та справедливість. Якщо ми нічого не робитимемо, ми ніколи не дізнаємося, що було б, якби ми почали діяти. Ми повинні робити те, що правильно, і що нас закликає робити Бог, незалежно від ймовірності успіху.
Райчинов (Болгарія):
Це складне питання. Наша колективна пам'ять наповнена спогадами про тоталітарні переслідування. Коли тиск на лідерів зростав, громади все одно трималися за віру, таємно зустрічалися й таємно поширювали Біблії, незважаючи на безпосередню загрозу того, що на тебе донесуть до відповідних органів.
Чи розраховували вони на успіх і як цей успіх можна було виміряти? Що явно виділялося, так це їхня посвята силі Євангелії. Їхній бунт був духовного плану: вони проголошували Ісуса, молилися за зміну влади, вчили своїх дітей запам'ятовувати вірші з Біблії, жили цілісним життям і любили свого ближнього.
І, нарешті, режим розпався зсередини. Свідомо чи несвідомо, але церква зробила свій внесок у цей процес шляхом руйнування автократичної системи цінностей і поширення альтернативного погляду на світ.
У Нагірній проповіді Ісус навчав «не противитись злому» (Мт. 5:39). Як це має впливати на рішення, що ми приймаємо?
Де Хіріко (Італія):
З книжок із тлумаченнями Нагірної проповіді можна зібрати цілу бібліотеку. Як я розумію, тут Ісус говорить не про те, як ми повинні будувати свої відносини з державою, а про те, як ми повинні реагувати на злих людей і бути готовими заплатити особисту ціну за зло, яке вони вчиняють.
Йост (Швейцарія):
Нагірна проповідь пропонує нам переглянути наші особисті стосунки з іншими людьми та бути миротворцями. Християни, наділені політичною владою, виконують державні обов'язки та, крім іншого, визначають, як буде використано армію.
Іван Хреститель не вимагав від [римських] солдатів скласти зброю, він закликав їх виконувати свої обов'язки справедливо та чесно (Лк. 3:14).
Петровскі (Сербія):
Ісус у Нагірній проповіді не закликав до бунтів й організації політичних рухів. А Павло закликає нас благословляти наших ворогів, а не проклинати їх.
Коли у нас була війна, кілька церков по обидва боки публічно молилися про благословення для своїх «ворогів», але були й інші пастори, які прислухалися до того, що їм говорив уряд. Вони слухали кесаря, а не Христа.
Хаджич (Боснія):
Ми не повинні шукати помсти й не повинні платити злом за зло. Християни борються зі злом не за допомогою ненависті, а за допомогою любові, не прокляттями, а молитвою та благословеннями.
Там, де зло хоче руйнувати, ми хочемо будувати.
Райчинов (Болгарія):
Зрештою, суд і помста належать Господеві. Ісус сказав, щоб ми були готовими підставити іншу щоку, і це є базовою цінністю християнської віри. Тут ідеться не тільки про пошук миру й наведення мостів, але також і про розуміння, що навіть агресор – це людина, створена за образом Божим, і що вона потребує Божої милості.
І коли церква стає більш організованою у своїй структурі та більш визнаною в суспільстві, вона стає видимим образом того, як Бог звелів людям жити. На цьому рівні церква має й інше завдання – ставити під сумнів світовий порядок і пропонувати замість нього іншу систему цінностей, автором якої є Ісус.
Бувши контркультурним утворенням, церква має бути свого роду дисидентом і заявляти про те, що Бог проти несправедливості та зла. У світі безладу й дезінформації, який уже не підлягає відновленню, церква має бути маяком миру та правди.
Вона повинна перемагати демонічні сили, називати їх реальними іменами й ревно молитися проти їхнього поширення. Церква повинна чинити опір ненависті та пороку, називати війну й тиранію своїми іменами, чітко визначати, що є моральна розбещеність, егоцентрична влада та гріх. Таким чином церква позначить для світу моральні рамки й укаже на інше царство, царство миру та любові.
