Cкальпель розрізав стінку матки. Навколоплідний міхур розійшовся, і рідина потекла по синій хірургічній тканині. Пальці акушерки обхопили голівку дитини, а я сильно натиснула на живіт матері. Дитина виявилася більшою, ніж ми очікували. Я всією своєю вагою тиснула на живіт матері, поки, нарешті, не з’явилася голова новонародженої. За головою пішли плечі, і ось вона вже лежить і вперше дивиться на цей яскравий світ.
Перш ніж заплакати, вона зробила свій перший вдих. Повітря ввійшло в легені, витісняючи рідину, яка заповнювала їх із шостого тижня вагітності. Кисень почав надходити в кровоносні судини альвеол, крихітних повітряних мішечків у легенях, розслаблюючи легеневі артерії, і кров вперше потекла через її легені. Коротка судина, що з'єднує легеневі артерії та серце, почала закриватися. У серці виник тиск, і крихітний отвір між серцевими камерами закрився.
Вона дихала енергійніше за інших людей в операційній, а її шкіра з фіолетової поступово ставала рожевою. Примружившись від яскравого верхнього світла, вона знову заплакала. Що це за такий чужий світ, де ти вдихаєш повітря, а потім видихаєш його назад?
Руах давньоєврейською означає дихання, вітер чи дух. (У Септуагінті, давньогрецькому перекладі Старого Заповіту, воно перекладено словами пневма або пневмон, від яких ми отримали безліч слів, що стосуються легень.)
У книзі Буття руах – це водночас і Дух Божий, що несе світло й порядок у невпорядкований світ (1:1–4), і подих життя, який Бог вдихнув у Адама (2:7). У Псалмі 32:6 говориться: «Словом Господнім учинене небо, а подихом (руах) уст Його все його військо», а Йов говорить: «дух (руах) Божий у ніздрях моїх». (27:3).
Ми також бачимо, як Божий руах оживляє й наповнює енергією все творіння, у тому числі й нас. Божий руахформує нас за Його образом, і так само, як внутрішня анатомія новонародженого з фізіологічної точки зору формується його першим вдихом, так і Божий руах змінює нас і дає нам нове життя. У Старому Заповіті Дух Божий пообіцяв майбутнє спасіння й оновлення всього народу Божого, а на Таємній вечері Ісус сказав, що Дух прийде до Його послідовників як «Утішитель», який навчатиме їх, направлятиме й перебуватиме «з вами повік» (Івана 14: 16, 26).
Коли «з’явилася благодать та людинолюбство Спасителя, нашого Бога, Він нас спас, – писав Павло Титу (3:4–6), – не з діл праведності, що ми їх учинили були, а з Своєї милости через купіль відродження й обновлення Духом Святим, Якого Він щедро вилив на нас через Ісуса Христа, Спасителя нашого».
Біблія постійно нагадує нам про необхідність оновлення. Майже відразу після того кесаревого розтину, все ще під враженням дива першого вдиху, я вирушила в переповнену палату інтенсивної терапії, де в перервах між непрямим масажем серця я відчайдушно намагалася намацати у пацієнтки пульс на стегновій артерії. Дихання не було. Пульсу не було. Я спостерігала, як її грудна клітина піднімалася й опускалася при кожному натисканні, і чула рух кисню, коли пульмонолог вручну наповнював її легені. Але це не було справжнє дихання. Це не був її власний руах.
Хвилини зливалися в одну. Дві хвилини. Десять хвилин. Двадцять. «Будь ласка, не зупиняйтесь!» – закричала в мене за спиною дочка пацієнтки. Але через 45 хвилин пульсу досі не було. Хоч би як ми намагалися, її руах не повертався.
Екклезіяст каже, що «все постало із пороху, і вернеться все знов до пороху» (3:20), але «вернеться порох у землю, як був», а «дух (руах) вернеться знову до Бога, що дав був його» (12:7). Без утілення, смерті й воскресіння Христа той факт, що Бог забирає руах, може здатися дуже похмурим. Однак важлива новина полягає в тому, що оскільки сам Бог відчув перший та останній подих, Він пропонує нам оновлене життя в Дусі, який відновить нас та підтримуватиме.
Христос теж був змушений покинути звичне лоно матері й увійти в непривітний, холодний світ, і повітря, пропахле гноєм і сіном, проникло в Його легені. Подумати тільки, Божий руах вилився в тіло Христа.
Він же й залишив Його тіло, коли Христос, будучи нашим досконалим і праведним Спасителем, зробив Свій останній вдих на хресті. «І, скрикнувши голосом гучним, промовив Ісус: Отче, у руки Твої віддаю Свого духа (руах)! І, це прорікши, Він духа віддав» (Луки 23:46).
Після свого воскресіння Христос явився учням. Своїм власним руахом, що повернув Йому Бог на підтвердження Його жертви, «Він дихнув [на них], і говорить до них: прийміть Духа (руах) Святого» (Івана 20:19–22). Потім, у П'ятидесятницю, «нагло зчинився шум із неба, ніби буря (руах) раптова зірвалася… Усі ж вони сповнилися Духом Святим (руах)» (Дії 2:2, 4). Як Бог вдихнув життя в Адама під час творіння, так і Христос вдихає Дух у Своїх учнів.
Це було обіцяне оновлення. Бог обіцяв, що дасть нам нове серце та нового духа. Він обіцяв викинути наші кам'яні серця й дати нам серця з плоті й укласти в нас Свого Духа, який спонукатиме нас дотримуватися Його уставів і законів (Єзекіїля 36:26–27). Нарешті благання Давида в Псалмі 50:12: «Серце чисте створи мені, Боже, і тривалого духа в моєму нутрі віднови» було виконане, і пророцтво старозавітних правителів виповнилося. Тепер через смерть і воскресіння Божого Сина всім людям пропонується дар підкріплюючого подиху Духа Божого.
Що ми скажемо на це? Нехай через кожен вдих, через кожен порив вітру, через кожну дію Духа руах Божий нагадує нам, що ми повинні робити те, що заповідає нам останній псалом (150:6): «Все, що дихає, хай Господа хвалить!»
Маріелен ван Ньївенхейзен (доктор медичних наук, Медична школа Каліфорнійського університету в Девісі) є лікаркою-ординаторкою сімейної медицини й пише статті для кількох християнських онлайн-видань та літературних журналів.
