Коли ми в'їжджали в нашу першу квартиру, кілька друзів допомагали нам із дружиною перевозити речі – спочатку вниз, а потім два прольоти вузьких сходів угору. Три предмети, здавалося, неможливо буде підняти сходами – старий крихкий комод, що дістався дружині від бабусі, двоспальне пружинне ліжко та важкий диван.
Перенесення цих речей ми охрестили, відповідно, випробуванням крихкістю, випробуванням розмірами і випробуванням силою. Через двадцять років ми все ще пам'ятали ці випробування, друзів, які, потіючи й лаючись, радісно проходили їх разом із нами того спекотного червневого дня, а також почуття полегшення, яке ми відчували щоразу, коли чергове випробування закінчувалося.
Через кілька років, коли моя дружина прийняла пропозицію про роботу, якою вона з того часу незмінно займається, ми знову переїжджали. Цього разу коледж, який запросив її на роботу, оплачував витрати на переїзд.
Вантажники-професіонали пройшли ті ж випробування, які ми з друзями проходили кілька років тому, від нашого імені, так само потіючи і, напевно, лаючись. Але в цьому випадку я точно не згадаю їхніх імен і навіть приблизно того, як виглядали їхні обличчя. Ми їм чесно заплатили, а вони чесно виконали свою роботу. І коли роботу було зроблено, вони пішли.
І в цьому сила грошей – вони дозволяють нам щось виконати, часто скориставшись іншими людьми, не пов'язуючи себе дружбою.
Чим більше часу ми проводимо у світі грошей, тим більше ми пристосовуємося до їхнього образу.
До сьогодні за той переїзд на початку нашого шлюбу я винен своїм друзям, щонайменше, свою вдячність і свою прихильність. Насправді, я був їм винен дещо ще до переїзду. Бути комусь другом – це означає бути з ним чи з нею пов'язаним на вільній, але постійній основі.
Наші відносини з професійними вантажниками були іншими. Вони почалися і закінчилися за допомогою сучасної магії – транзакції, яка без найменших фізичних зусиль із нашого боку перемістила в недоторканості все наше майно з Бостона до Філадельфії, до нашого нового будинку. У той момент, коли вантажники поставили останню коробку в нашій вітальні та пішли, наша залежність від них закінчилася.
Цей досвід не покладав на нас жодних зобов'язань і жодного тягаря в плані відносин і не залишив жодних слідів. На прикладі цього досвіду ми бачимо найхарактерніше, а також найспокусливіше, що нам дають гроші, а саме достаток без залежності.
Гроші, звичайно ж, зробили свій внесок у процвітання людства. Вони полегшили колосальний обмін цінностями, що виникли внаслідок індустріальної та обчислювальної революції. Добре зроблена й чесно оплачена робота – як було, на мою думку, у випадку з чоловіками, які допомагали нам із переїздом, – дозволяє людині підтримувати свою гідність і служить суспільній користі.
Але гроші не дозволяють нам, людям, процвітати в найважливішому аспекті. Гроші працюють у тій сфері, у якій сукупності серця-душі-розуму-сили, призначені для любові, просто неактуальні. Гроші призначені для світу, у якому для того, щоб отримати те, що ми хочемо, нам не потрібна не лише любов, а й навіть стосунки. Чим більше часу ми проводимо в цьому світі грошей, тим більше ми пристосовуємося до їхнього образу.
Це глобальна система, яка приводить і сама приводиться в дію технологічним дивом, яким ми й самі щодня деякою мірою розпоряджаємося, і ця система має назву. Це давня назва, і я думаю, що її треба сприймати як власне ім'я, тобто не загальну назву, а саме чиєсь ім'я.
Це ім'я – Мамона.
Ми зустрічаємо це ім'я в одному з найбільш сильних і тривожних висловлювань Ісуса: «Не можете Богові служити й мамоні» (Матвія 6:24). Говорячи в Нагірній проповіді про небезпеку земних скарбів, Ісус описує Мамону як Божого супротивника, альтернативного пана.
Мамона – це слово арамейського походження, а апостоли, що записали вислови Ісуса, як правило, переводили їх з арамейської на грецьку, яку їх читачі знали краще. Вони могли легко перекласти слово мамона словом гроші або навіть словом багатство, які не мають значної негативної конотації. Натомість вони залишили це арамейське слово неперекладеним, вказуючи цим на його важливість.
У перші століття існування християнської церкви вчителі та єпископи дійшли висновку, що коли Ісус використовував ім'я Мамона, Він мав на увазі не концепцію, а демонічну силу. Гроші, з погляду Ісуса, це не якийсь нейтральний інструмент, а щось, що може володіти людиною так само повністю, як і істинний Бог. Мамона це не просто гроші, це протибожественна мотивація, що знаходить свою силу в грошах.
І чим краще ми розумітимемо спотворювальну силу Мамони в людській історії, тим більше ми бачитимемо, що він ніби набуває своєї власної волі. Книга Кевіна Келлі 2010 року називається «Чого хочуть технології», і ця назва здається дещо перебільшеним риторичним виразом, а ось назва «Чого хоче Мамона» звучала б досить правдоподібно і лячно.
Тому що Мамона дійсно чогось дуже хоче, оскільки Мамона це не просто річ, і навіть не система, це воля, що проявляє себе в історії людства. І чого він хоче найбільше, так це відокремити владу від відносин, достаток від залежності та буття від особистісності.
Ось тому технології, прийняті з таким ентузіазмом через їхній потенціал забезпечення процвітання людства, так часто звертають кудись убік. Як християнський теолог Кріс Ґей зауважив у своїй книзі «Сучасні технології та майбутнє людства», технології не існують і ніколи не існували виключно для того, щоб служити нам або підтримувати «звичайне втілене людське існування».
Швидше, як стверджує Ґей, технології завжди розроблялися насамперед для генерації економічної вигоди, незалежно від того, забезпечують вони справжнє, особистісне процвітання чи ні. Це тонкий, але важливий момент. У багатьох випадках технології справді приносять нам користь. Лікарні користуються автоматичними інфузійними дозаторами для введення точних доз ліків згідно з ретельно складеним графіком, звільняючи людину від завдання, яке навіть найбільш скрупульозній медсестрі важко виконувати незмінно добре. І коли така користь для людини йде в парі з економічною вигодою, технології хочуть цієї користі.
Однак технології також «хочуть» того, що не дає чистої вигоди нікому, крім власників технологічних компаній. Страхова компанія, яка оплачує інфузійні дозатори, також має можливість збирати медичні дані, позбавлені як людського контексту, так і людської відповідальності, з тим, щоб приймати прибутковіші рішення щодо того, які хвороби, а, можливо, і яких людей не варто страхувати.
І хоча такі імпульси до певної міри пригнічуються законодавством, немає жодного сумніву, що залишені без контролю компанії, які впроваджують різні технології, «хотіли б» такого результату теж.
Іноді результати виходять змішані. Людям було б добре, наприклад, мати доступ до необмеженої кількості записаної музики з усього світу, створеної за весь час існування звукозапису. І, звичайно ж, технології з задоволенням можуть це надати – з отриманням економічної вигоди власниками сервісів потокової трансляції, хоча й у такий спосіб, що дає кошти для існування не більше ніж жменьці реально працюючих музикантів.
Але ж людина також отримує істотну користь і від створення музики, що вимагає старанного навчання в колективі, особистої уваги та багатьох років практики й підготовки. На жаль, таку користь технології не можуть надати негайно – принаймні з прибутком – тому можна сказати, що технології не «хочуть» особливо допомагати людям.
Тому ми й маємо такий світ, у якому музика споживається більше, ніж будь-коли, а створюється менше, ніж будь-коли, особливо звичайними людьми й з економічною вигодою.
Те, чого хочуть технології, насправді, це те, чого хоче Мамона. І це влада, позбавлена контексту, відповідальності та залежності, і така, що обчислюється в одиницях вартості, які піддаються вимірюванню й зберіганню. І чого, зрештою, хоче Мамона, так це перетворення світу, створеного для людини й керованого людиною, на світ, що складається з речей і зведений до речей.
Таким чином, причина появи фрази Ісуса про Бога й Мамону стає зрозумілою. Ми не можемо служити істинному Богові й Мамоні саме тому, що їхні цілі діаметрально протилежні.
Бог хоче підкорити всі речі людям і, зрештою, забезпечити процвітання творіння через процвітання людей. Мамона ж хоче підкорити всіх людей речам і, зрештою, забезпечити експлуатацію творіння.
А в якому місці ми будемо процвітати як люди?
Якщо ми з вами є сукупністю серця-душі-розуму-сили, призначеною для любові, то нам потрібне місце, де ми зможемо реалізувати свої фундаментальні можливості, а саме – виражати емоції та прагнення, бути зрозумілими в нашій унікальній глибині себе, робити свій внесок у розуміння та тлумачення світу, і використовувати силу та спритність наших тіл для виконання результативної роботи у всіх трьох площинах фізичної реальності.
І перш за все, нам потрібне таке місце, де ми можемо присвячувати себе іншим, дбати про їхнє благополуччя і віддавати себе взаємному служінню та жертовності таким чином, щоб наша індивідуальність закріплювалася, а не стиралася.
Я дійшов висновку, що таке місце називається домом.
Це слово, у тому сенсі, у якому воно використовується в Писанні, найкраще підходило для позначення чогось, що мало центральне значення для життя в стародавньому світі. Центральне значення для життя це поняття має й у багатьох культурах сьогодні. Дім – це спільнота людей, які не тільки живуть під одним дахом, але й, що важливіше, дбають і переживають одне за одного. Вони забезпечують одне одного та залежать одне від одного. Вони змішують свої активи та свої зобов'язання, дари та слабкі сторони таким чином, що іноді важко сказати, де «закінчується» один член цієї спільноти та «починається» інший.
Дім – це основоположне співтовариство людей. Дім складається з більш ніж однієї ізольованої пари. У той самий час він складається з кількості людей, досить малої для того, щоб кожен був глибоко, по-справжньому і невідступно помітний і видимий. Дім має розміри, ідеальні для того, щоб кожен мав визнання, якого ми всі шукаємо з моменту свого народження.
Нам потрібне таке місце, де ми можемо присвячувати себе іншим, піклуватися про їхнє благополуччя й віддавати себе взаємному служінню та жертовності.
Як вам дізнатися, чи ви є частиною дому?
Ви є частиною дому, якщо існує така людина, яка знає, де ви фізично перебуваєте сьогодні і яка хоча б якось уявляє собі, як бути там, де ви знаходитеся. Ви є частиною дому, якщо існує така людина, яка ходить тихіше, коли знає, що спите. Ви є частиною дому, якщо існує така людина, яка переконається, що з вами все гаразд, якщо ви не прокидаєтеся довше, ніж звичайно. Ви є частиною дому, якщо люди знають про вас таке, чого ви самі про себе не знаєте, у тому числі такі речі, які ви захотіли б приховати, якби знали про них.
Ви є частиною дому, якщо інші знаходяться досить близько до вас, щоб бачити і знати вас так само, а іноді й краще, ніж ви самі знаєте себе.
Ви є частиною дому, якщо ви потрапляєте в конфліктні ситуації, які є неминучими за такої близькості – коли хтось пред'являє вам такі запити, що ви іноді хотіли б викинути цю людину зі свого життя. Ви є частиною дому, якщо іноді ви мрієте втекти в далеку країну, де про вас знають не так багато.
Ви є частиною дому, якщо ваше повернення з тривалої поїздки стає приводом для спонтанного свята. Ви є частиною дому, якщо у випадку, коли ви не хочете брати участь у вечірці через свою злість, гордість, провину або сором, хтось помічає це, іде до вас і просить вас прийти.
Ось те, що нам потрібне найбільше – спільнота, де ми матимемо визнання. Ми повинні постійно наголошувати, що кожна людина має значення, незалежно від того, чи ставляться так до неї інші чи ні. Разом з тим, ми знаємо, що жодна людина не буде процвітати як особистість, якщо до неї не ставитимуться саме так. І для цього найкраще підходить саме дім. Нам потрібне місце, де ми не могли б сховатися. Нам потрібне місце, де ми не могли б загубитися.
І здебільшого трагедія сучасного світу полягає в такому: більшість з нас такого місця не має.
Може, колись мали. Можливо, на нашій вулиці був будинок, у якому жила велика родина або наші друзі, чиї двері завжди були для нас відчиненими, коли ми були дітьми. Можливо, ми пам'ятаємо смак життя під одним дахом, який залишився після нашої служби в армії чи короткострокової місіонерської поїздки. Або це був один чи два роки в гуртожитку, коли ми разом робили багато чого, а не лише порівну платили за проживання. Але оскільки це не повинно було тривати все життя, воно й закінчилося.
У багатьох з нас є друзі, але дружба, не пов'язана проживанням в одному домі, буде тонкою і крихкою в нашому мобільному світі, тим більше після того, як пройдуть роки близькості, притаманної пізньому підлітковому віку.
У багатьох з нас є сім'ї, але сім'я теж крихка, і найважливіший етап у її житті – виховання дітей від дитинства до того, як вони подорослішають, – є тимчасовим за визначенням. Сімейна пара з одним або двома дітьми – це негласна культурна норма, але сьогодні цьому опису відповідає меншість домів, ідентифікованих під час перепису населення США. І, крім того, такої маленької сім'ї ледве вистачає, щоб реально сформувати таку особистісну спільноту, для якої ми призначені, не говорячи вже про те, що діти згодом виростуть і покинуть дім.
Якщо ви шукаєте єдину безпосередню причину самотності, яка в нашому світі перетворилася на епідемію, то це буде смерть домів.
Ніщо не може компенсувати того факту, що більшість із нас проживають тривалі періоди свого життя поза спільнотою, де б ми мали визнання, якого ми так потребуємо. І без слів зрозуміло, що просто наявність сусідів по кімнаті – чи чоловіка, чи батьків, чи дітей – зовсім не гарантує в царстві Мамони, що ми будемо членами справжніх спільнот, де в нас буде визнання, і що будуть такі люди, які знають нас по-справжньому.
Якщо ми хочемо піти іншим шляхом, нам потрібно почати з облаштування домів.
Якщо ви живете разом з іншими людьми, то чи проводите ви щодня разом час, вибудовуючи полотно життя, у якому вас бачать і знають? Чи виконуєте ви разом якісь дії, які стосуються вашого серця, душі, розуму та сил? Чи творите ви, а не просто споживаєте – на кухні, у вітальні, у гаражі, у дворі чи на ґанку? Чи є моменти у вашому повсякденному житті, коли різні члени дому роблять щось, що поєднує їх особисті здібності та потреби?
Чи, можливо, ви, технічно будучи сім'єю, є швидше сусідами по кімнаті, які готують, прибирають і піклуються кожен про себе? Чи можете ви забезпечувати одне одного, а не припускати заздалегідь, що кожен забезпечуватиме себе сам?
У деяких домах очевидною відповіддю на всі ці питання буде «так», але в інших домах ці питання можуть стати каталізатором значних змін у щоденному житті, починаючи з того, хто миє посуд (і хто миє чиї посуд, а також скільки людей миють посуд), і закінчуючи спільною вечерею або спільною щоденною прогулянкою всіх мешканців дому.
Існує постійна небезпека того, що право на особисте життя, яке ми так цінуємо, перетвориться на ізоляцію.
А також, хто має бути залучений до цих щоденних справ, і кого потрібно буде залучити більше? Чи є в когось ключі від вашого будинку, якими вони можуть скористатися на власний розсуд? Чи можете ви запросити членів сім'ї, які проживають на зручній відстані, наблизитися до вас на більш незручну відстань, яка, водночас, буде більш зручною для забезпечення взаємного визнання.
Карантини, пов'язані з коронавірусом, наклали деякі обмеження на школи та дитячі садки, і тоді багато родин створили імпровізовані групи, які об'єднали по кілька батьків та дітей. Як зробити так, щоб ці відносини продовжувалися навіть після того, як карантин буде скасовано?
Навіть просто поставити такі питання, принаймні, для мене та мого дому, означає розворушити безліч сумнівів та страхів. Кому я довіряю настільки, щоб запросити наблизитися так близько до себе, моєї дружини, моїх дітей? Як я зможу після цього забезпечувати своє право на особисте життя та безтурботну незалежність, яку так високо ціную?
Які ризики я внесу в своє життя, якщо запрошу людей ближче, ніж на відстань витягнутої руки, якщо стану залежати від інших замість того, щоб обмінювати платежі на послуги та залишатися формально ні з ким не пов'язаним?
Але правда полягає в тому, що тільки пройшовши через відповіді на ці запитання і навіть зайшовши далі, ми виростемо до того, щоб довіряти людям, які знаходяться поза нашим тісним внутрішнім колом.
Існує постійна небезпека того, що особистий простір, який ми так цінуємо, перетвориться на ізоляцію. Навіть кілька несприятливих подій, що стосуються нашого шлюбу чи здоров'я, не говорячи вже про старість, можуть легко перетворити нашу поточну незалежність на смертельну самотність.
Облаштовувати такого роду доми – це дещо зовсім інше, ніж просто зробити щось нашвидкуруч. Ця робота повільна, вона потребує терпіння та смиренності. Але ці доми дають щось зовсім протилежне тому, що дає Мамона з його брехливою обіцянкою достатку без залежності.
Вони через взаємозалежність створюють такий достаток, який не можна підрахувати й відібрати, який не іржавіє і який не можна вкрасти.
Енді Крауч є партнером з питань теології та культури в Praxis. Ця стаття написана на основі книги «Життя, яке ми шукаємо: відновлення відносин у світі технологій». Усі права захищені © 2022 Convergent Books.
