Як зазначив Джеймс Еглінтон у своїй нещодавній статті для Christianity Today, останні кілька років спостерігається зростання інтересу до творчості голландського богослова Германа Бавінка.
З того часу, як у 2008 році було випущено англійський переклад знакової роботи Бавінка «Реформатська догматика», постійно з'являються свіжі роздуми про його життя та думки (українською мовою вищевказана робота не виходила, прим. перекладача). Нещодавно з'явилися нові англійські переклади менш відомих, але не менш важливих творів, таких як «Християнський світогляд», «Християнство та наука» й «Посібник з навчання християнській релігії». Крім того, були опубліковані нові видання «Філософії об’явлення», заснованої на його «Стоунівських лекціях» 1908 року, та «Чудових Божих справ».
Богослови, і я серед них, також заново відкривають неокальвіністську традицію, сформульовану Бавінком і його колегою, голландським богословом Абрахамом Кьойпером, і досліджують те, як роботи цих мислителів можуть вплинути на сьогоднішні культурні проблеми, включаючи боротьбу з расизмом. І хоча багато хто досить справедливо критикує неоднозначну спадщину Кьойпера в цьому питанні, вони часто нехтують вкладом у цю тему Бавінка, який багато вчених вважають виправленням ідей Кьойпера.
Роботи Бавінка містять важливі уроки для християн, які живуть у поляризованому політичному кліматі. Подібно до Бавінка, який жив у XIX столітті в Європі, жителі США сьогодні також стикаються з певними життєвими проблемами в умовах культури, яка стає дедалі більш постхристиянською. Це призвело до гарячих дебатів про ідентичність Америки, християнський націоналізм і про те, як нам усім, таким багато в чому зовсім різним, порозумітися.
Наприклад, маючи неокальвіністський християнський світогляд, Бавінк і Кьойпер погоджувалися з розмаїттям реальності, проте вони вважали, що це розмаїття відображає єдність на більш високому рівні. Вони помітили, що оскільки Творець є триєдиним, світ часто відповідає моделям єдності в різноманітності. Однак Бавінк при цьому вважав, що цей мотив має далекосяжні наслідки для самого людства.
Як я зазначив у іншому місці, Бавінк стверджував, що образ Божий (imago Dei) стосується не тільки нас як індивідуумів, але й людства в цілому. Богослов Річард Моу стверджує, що Бавінк сформулював принцип, згідно з яким образ Божий розкривається «в багатому розмаїтті людства, розсіяного в багатьох місцях і в часі», у міру того, як людська раса розсіюється по всій земній кулі, і при цьому розвиваються органічно різні культури, мови та обставини. Ці відмінності не є закостенілими й статичними, а поєднуються прекрасним і дивовижним чином через виковану Духом єдність Царства Божого.
Іншими словами, Бавінк вірив, що слава Божа розкривається ясніше через різноманітність людства, і ця різноманітність скріплюється спільним сповіданням Ісуса як Господа. Глобальна церква – це об'єднання людей з кожного племені та мови, це оновлене людство, яке досягає свого телоса під пануванням Христа.
Але Бавінк об'єднав це позитивне бачення з суворими попередженнями проти расизму та націоналізму. У двох своїх роботах, «Христоподібний світогляд» та «Філософія об’явлення», Бавінк передбачив піднесення євроцентристського націоналізму. У книзі, що готується до виходу, я досліджую, як Бавінк виявив ці течії в німецькій філософії рубежу 20-го століття, які зрештою підготували ґрунт для гітлерівського режиму, Другої світової війни та Голокосту.
Бавінк пояснив ці ідеологічні зміни занепадом християнської віри в Європі. Коли люди перестають поклонятися Богові, вони замінюють божественне реальністю творіння (Рим. 1:25). Таким чином, за його словами, будь-яке суспільство, яке відходить від християнської віри, природно зрощуватиме расизм і націоналізм.
Якщо Бог не є джерелом визначення істинного, доброго й прекрасного, то мораль має бути заснована на людях. А якщо люди не є «типовими» або «універсальними», а різноманітними та такими, що постійно розвиваються, тоді необхідно вирішити, які люди в який момент історії стануть стандартом для моральної оцінки. В обстановці, в якій жив Бавінк, таким орієнтиром був арійський націоналізм (він називав його «пангерманізмом, панславізмом і т. д.»), який розглядав арійську расу як найвищу форму всесвітнього людства і, отже, втіленням нормативності.
Бавінк цитує деяких із «красномовних» ранніх мислителів, чия расистська ідеологія, що тоді тільки зароджувалася, вплинула на сучасників Бавінка й чиї ідеї в кінцевому підсумку призвели до перетворення самого Ісуса на абсолютний символ арійської раси.
Оскільки кожна релігія в якості джерела об’явлення розглядає якусь історичну постать, то новому німецькому націоналізму необхідно було перетворити Ісуса на «найчистіший тип арійської чи німецької раси», щоб «зберегти» його авторитет. «Ісус походить не від Ізраїлю, а від арійців», – вирішили вони, оскільки всі інші існуючі та минулі культури, включаючи єврейську, примітивні. «Наскільки ж дурний той, хто вірить, що Ісус був не євреєм, а арійцем, – пише Бавінк, – і що Біблія, у якій кожен єретик знаходить докази правильності своєї єресі, містить докази щодо цього».
Це «відродження расової свідомості» було додатково підкріплено, згідно з Бавінком, історичною точкою зору, якої дотримувалися багато філософів його часу: що стадії людської історії, які змінюють одна одну, поступово піднімалися до нинішньої доби, яка (дуже доречно) зображувалася як найбільш розвинена й культурна. Таким чином, арійська раса розглядається як домінуюча й вища, якій можна було приписати всі найбільші здобутки Європи (а отже, і світу).
В результаті, як зауважив Бавінк, «так званий чистий історичний погляд перетворюється на найбільш упереджене конструювання історії». Помістивши етику в свою власну історію й проєціюючи свою культуру так, начебто вона була абсолютною нормою, німці позиціонували свій народ як арбітра й вершину історії та заступили собою всі інші нації та групи людей. Вони звільнили свою «вищу расу» від відповідальності перед трансцендентним Божим об’явленням, що дозволило їм застосовувати репресивний примус до всіх «нижчих» рас та відкинути будь-яку іншу культуру, яка могла розглядатися як джерело виправлення.
Ці ідеї поєднувалися з євгенікою, що зароджувалася, де за допомогою еволюційної теорії та природознавства розроблялася ідея створення надлюдської раси (Übermensch). Що, якщо, наприклад, процес природного відбору шляхом «виживання найбільш пристосованих» можна було б прискорити, відсіваючи генетичні слабкості з метою «очищення та вдосконалення» людської раси? Таким чином, філософи, учені та психологи об'єдналися заради порятунку людства від страждань, або, як висловився Бавінк, щоб «штучним шляхом покращити расові якості людства».
Бавінк пов'язує ці популярні теорії з прагненням німецьких філософів презентувати себе світові носіями певної форми есхатологічного порятунку. Він зазначає, що ці мислителі відкидають християнство не просто тому, що вважають його хибним, а й тому, що воно вважається шкідливим для майбутнього розвитку: «Якщо сучасна культура хоче розвиватися, вона має остаточно відкинути вплив християнства й повністю відокремитися від старого світогляду».
Чому? Як пояснює Бавінк, сучасна надія людства була виключно «від світу цього», християнство ж розглядалося його європейськими сучасниками як «байдуже до цього життя», оскільки запропонована ним надія в кінцевому підсумку перебувала в царстві не від цього світу, у вічності, небесах і Бозі. Інакше кажучи, надія на відчутні людські досягнення була більш надійною, ніж надія на невловимі божественні реалії.
Конкретне людське суспільство й нація розглядалися як основний носій етичної цивілізації, і це, на думку Бавінка, заповнювало есхатологічну порожнечу, що утворилася в результаті вилучення християнської надії з суспільства. Якщо моральний закон знаходиться не в трансцендентному, а в іманентному, то те ж саме можна сказати й про небеса. У цьому випадку утопічне суспільство вибудовується за моделлю тієї національності, яка є «вищою точкою розвитку» людства.
Ці ідеологічні напрями, які були в моді на той час, малюють справді похмуру картину. Якою була відповідь Бавінка і яку альтернативу він запропонував?
У своїй «Філософії об’явлення» Бавінк указує на непереборні проблеми, що виникають у зв'язку з перенесенням наукових засад натуралістичної еволюції на соціальну історію людства. Він стверджує, що цей інстинкт відображає форму монізму, яка зводить багате розмаїття створеного життя до виняткової одноманітності – так, начебто пояснення, яке добре працює в одній сфері, можна використовувати для всіх сфер життя.
При спробі створити історичний метанаратив часто віддається перевага одній нації чи групі людей перед іншими, каже Бавінк, та ігнорується єдність людської раси в часі та просторі. Більше того, стверджуючи, що кожна епоха за своєю суттю і в цілому краща за попередню, ми не визнаємо того, що в давнину існувала «висока цивілізація», в деяких аспектах навіть більш розвинена, ніж наша, і що ті самі найдавніші вади все ще переслідують нашу сучасну культуру.
Замість лінійної історії прогресивного розвитку, кульмінацією якої є одна нація чи найвища філософія, Бавінк вважав, що історія – це «багатообразний», багатий і багатогранний лабіринт, і що вона описує єдине людство з усіма його особливостями, територіями та періодами часу.
А щоб уникнути інстинкту зверхності, спрямованої на піднесення однієї нації чи етапу історії, історичні науки, на думку Бавінка, мають бути вкорінені в християнському теїзмі. Це важливо тому, що історикам потрібне унікальне божественне «об’явлення», щоб стверджувати, що «всі створіння… охоплюються й утримуються разом єдиною головною думкою, єдиною настановою Божою». Вірити в єдність людства, що є «причиною всієї історії», – це вимога, «висунута нам лише християнством».
Замість того, щоб розглядати одну культуру або етнічну групу як універсальне вираження істинної людяності, християнство, як вважає Бавінк, учить, що «єдність людства не виключає, а скоріше включає диференціацію людства за расою, за характером, за досягненнями, за покликанням і за багатьма іншими речами».
Бавінк пише, що ця «різноманітність була знищена гріхом і перетворилася на всілякі протиріччя» відколи «єдність людства розчинилася в множинності народів і націй». Але замість того, щоб шукати «неправдивої єдності» світського монізму, збереження багатої різноманітності людства вимагає «шукати єдності всього творіння не в самих речах, а трансцендентно… у божественній істоті, у її мудрості та силі, у її волі та настанові».
Іншими словами, утвердження християнства означає відмову від створеної людиною однаковості та прийняття Богом затвердженого різноманіття. Лише спасіння в Христі та спілкування в Його Дусі, божественне об’явлення й викуплення можуть відновити ідеал істинної, органічної єдності в різноманітті та привести людство до цього ідеалу.
Наша єдність і різноманітність, ідентичність і гідність як людських істот зрештою закріплені в Христі, якого Бавінк називає «ядром», що розкриває «план, хід і мету» історії, і який визволив нас від нашої гріховної схильності звеличувати себе як історичний ідеал. Інакше кажучи, осередок, мета, хід і кінцевий результат історії перебувають не в людстві, а в Христі.
Єдиний світогляд, який «відповідає розмаїттю та багатству світу», пише Бавінк, – це той, який наполягає на тому, що історія керується божественною волею. Більше того, ми повинні вірити, що Бог добровільно увійшов у світ «історично», в особі Ісуса Христа, щоб підняти цей світ «до висот Царства Небесного».
Таким чином, небесна утопія, яку ми шукаємо, є результатом не людського історичного прогресу, а святої роботи Бога: «Якщо колись буде людство, єдине в серці і єдине в душі, то воно має з'явитися в результаті повернення до єдиного живого та істинного Бога».
У сьогоднішню епоху дедалі зростаючої поляризації послання Бавінка про єдине й різноманітне людство потрібне як ніколи. Ми не повинні вважати, що наш світогляд є єдиним і перевершує світогляди, що сформувалися в інших культурах, і тому Бавінк нагадує нам про пророче свідчення універсального послання Бога про примирення, утілене в Ісусі Христі.
Антропологічні роздуми Бавінка, звісно, недосконалі. Він залишається людиною 19-го століття й часом відображає висновки й пише мовою, які читачі 21-го століття відкинули б (наприклад, його фрази про «високі» та «низькі» культури). Але примітно те, що на рубежі 20-го століття Бавінк передбачав небезпеку євгеніки, расизму й націоналізму, що зароджувався, які існували в німецькій філософії й були в той час у моді навіть серед християн.
Протягом століть, що передували жахам Другої світової війни, вважалося, що «німецький дух зцілить світ», але Бавінк представив світові трансцендентне есхатологічне бачення, не придумане людиною, а ініційоване божественною волею. І в постхристиянську епоху, як тоді, так і зараз, Бавінк нагадує нам, що порочне коріння расизму та націоналізму гніздиться у відмові від християнських вимог, що лежать в основі нашої гідності, нашої моральності та нашої найвищої надії на Бога.
Грей Сутанто – доцент кафедри систематичного богослів'я Реформатської теологічної семінарії у Вашингтоні, округ Колумбія. Він є автором, редактором та перекладачем кількох книг, у тому числі «Бог і людство: Герман Бавінк та теологічна антропологія» та «Довідник видавництва T&T Clark з неокальвінізму».
