У розпал війни в секторі Газа ультраортодоксальні ізраїльські євреї погрожують емігрувати з країни.
Березнева заява головного рабина сефардської громади не мала нічого спільного зі страхом перед ракетами ХАМАС та війною. У ній також не було протесту з приводу заручників або закликів до припинення вогню.
Натомість у заяві висловлювалося занепокоєння щодо примусового призову євреїв-харедім, широко відомих як ультраортодоксальні євреї, до армії.
У вівторок Верховний суд Ізраїлю виніс одностайне рішення не на їхню користь. Хоча план призову ще не розроблено, близько 66 000 ультраортодоксальних євреїв відповідного віку тепер підлягають призову до армії.
Більшість чоловіків у Ізраїлі мають відслужити в армії три роки, а більшість жінок – два. Але в 1947 році тодішній прем'єр-міністр Давид Бен-Гуріон звільнив від служби 400 студентів єшиви, які хотіли присвятити себе молитві та вивченню Тори.
Вони одягаються в традиційний чорно-білий одяг, носять капелюх, довгу бороду та пейси й називають себе харедім. Це слово походить від вислову з Ісаї 66:2, де написано, що Бог дивиться на «тремтячих» над Його словом. Вони пов'язують успіх Ізраїлю з Левит 26:3, де говориться, що процвітання народу залежить від ретельного дотримання закону, яке вони розуміють як старанне вивчення Святого Письма.
Однак сьогодні громада харедім зростає в Ізраїлі найшвидше й становить 13 відсотків населення країни, а до 2050 року, за оцінками, вона збільшиться до однієї чверті. Після подій 7 жовтня 2023 року 540 харедім, придатних до військової служби, добровільно пішли в армію, але при цьому кілька тисяч харедім скористалися поправкою Бен-Гуріона, яка дозволяє їм уникнути призову.
1998 року Верховний суд Ізраїлю ухвалив, що для кодифікації цієї політики необхідний закон, який і був прийнятий у 2002 році. В Ізраїлі також було створено єшиву, студенти якої проходили військову службу, і спеціальний батальйон для чоловіків-харедім. І хоча тисячі харедім із того часу пройшли військову службу, переважна більшість відкидає секуляризуючий вплив Армії оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ) і вважає його загрозою для унікальності своєї відокремленої релігійної громади.
Більшість харедім не святкують День незалежності, який цього року відзначався від заходу сонця до заходу сонця 13–14 травня. Хоча вони не є антисіоністами, вони вірять, що тільки майбутній Месія зможе відновити Ізраїль на цій землі. Водночас вони підтримують і людські зусилля в цьому плані своїми молитвами.
Але 2017 року Верховний суд ухвалив, що закон 2002 року є дискримінаційним, і зобов'язав уряд урегулювати це питання. Враховуючи сильний вплив харедім на політику, це питання залишалося невирішеним до 28 березня поточного року, коли судді заборонили державі продовжувати виплату стипендій студентам єшиви, придатним до військової служби. Влада заявила, що не проводитиме масового призову, але, за оцінками, 55 000 харедім у більш ніж 1200 єшивах утратять фінансування.
Суперечки викликали протести та контрпротести, що налаштовують релігійних та світських євреїв одне проти одного. Christianity Today попросив Самуеля Смаджу, керівника месіанської єврейської синагоги в Єрусалимі, викласти біблійний погляд на це питання.
Його батько прийшов до віри, коли мешкав разом із невеликою єврейською діаспорою в Тунісі. Він був одним із перших месіанських віруючих в Ізраїлі, які іммігрували туди 1956 року. Сьогодні Смаджа є регіональним директором Trinity Broadcasting Network (Телевізійна мережа «Трійця»). Він є засновником компанії Sar-El Tours, яка пропонує християнські тури на Святу Землю. Крім того, у його сім'ї є родичі-харедім.
Ми обговорили зі Смаджею, як єшиви вписуються в нинішню ізраїльську політику, чи ефективні молитви харедім і як найкраще говорити про Ісуса в цій ізольованій громаді, яка прирівнює прозелітизм до діяльності Адольфа Гітлера.
Як месіанські євреї ставляться до ЦАХАЛ?
Діти месіанських євреїв проходять військову службу в повному обсязі й прагнуть стати найкращими солдатами, якими тільки вони можуть бути. Це робиться не тільки для того, щоб продемонструвати нашу соціальну легітимність, але й для того, щоб бути світлом Євангелії та поширювати наше свідчення.
Ми хочемо, щоб наші діти просувалися по службі якомога вище.
Як месіанські євреї ставляться до харедім?
Краще обговорити ортодоксальний юдаїзм загалом, оскільки харедім є його відгалуженням, і крім того, там і там існує певна різноманітність. Дехто служить в армії, дехто ні, і тут узагальнювати досить важко, оскільки дуже багато залежить від того, за яким рабином вони йдуть.
Але взагалі, як сказав Павло, вони бояться Бога, але не через знання. Ортодоксальні євреї намагаються дотримуватися заповідей і роблять усе можливе, щоб піднятися сходами праведності й наблизитися до Бога. І вони готові заплатити ціну за свої переконання, особливо зараз, під час війни.
Я вважаю, що ми маємо їх поважати.
Тим не менш, ми з ними не згодні, хоча ми й маємо з ними багато спільного в моральних питаннях, таких як ставлення до абортів та традиційне розуміння юдео-християнської етики. Багатьом світським євреям треба доводити існування Бога. Ортодоксальні ж євреї приймають біблійну істину, і якщо вони готові говорити, це вимагає від нас глибокого знання Святого Письма.
Вони дуже добре знають Старий Заповіт, особливо перші п'ять книг Мойсея.
Чи готові вони говорити?
Набагато частіше, ніж раніше. Я виріс в Ізраїлі, і 25 років тому ім'я Єшуа (Ісус) було страшним словом. Месіанських євреїв не можна було впізнати, бо нас було дуже мало. Тепер люди знають, що ми існуємо та віримо, що Єшуа – це Месія.
Це сприяє цікавій дискусії. Дебати зосереджені на тому, як довести концепцію страждаючого Месії, а не лише на 53-му розділі Ісаї, який вони інтерпретують інакше. Ми також звертаємося до складної єдності Бога – поняття Трійці, і до слів Івана, що «споконвіку було Слово, а Слово в Бога було» (1:1). Ця концепція часто згадується в рабиністичній літературі, і ми обговорюємо, чи узгоджується з нею Євангелія від Івана.
Чи мав Божий месія божественну природу, чи він був просто піднесеним рабином? Те, що середньостатистичний християнин вважає зрозумілим, ортодоксальному єврею ми повинні довести – так само, як це зробив Ісус по дорозі в Еммаус, коли почав із Закону й Пророків.
Чому 53-го розділу Ісаї недостатньо?
Євреї кажуть, що в цьому розділі йдеться про Ізраїль, і що саме євреї згадуються тут як народ, який страждає. У пророцтвах Ісаї є чотири зображення раба Господнього. Одне відноситься до пророка, одне – до народу Ізраїлю, третє – до месії, а четверте – до Кіра, правителя Вавилону. Євреї запитують нас, чому ми відносимо ці слова до Єшуа, коли в тексті говориться: «Він … побачить насіння і житиме довгії дні» (ст. 10).
Хоча середньостатистичний єврей зазвичай цього не знає, рабиністична література говорить, що є два месії – син Давида та син Йосипа. А Йосип, проданий своїми братами в рабство до Єгипту, є образом страждання.
У книзі Буття є чудова сцена, де Йосип показується своїм братам, і вони не впізнають його, доки він не відкриває себе. Ми повинні показати їм, що обидва цих месії – одна й та сама особистість. Але можливо, 2000 років розвитку християнської традиції призвели до того, що Ісус, про якого ми говоримо, надто схожий на «єгиптянина».
А як Іван узгоджується з рабиністичною літературою?
Пам'ятаєте, як Яків зустрівся з Богом і побачив драбину, що вела в небеса? Покидаючи батьківщину, син Ісаака страждав у дусі, тому помазав камінь і сказав: «Коли Бог буде зо мною, і буде мене пильнувати на цій дорозі… то Господь буде мені Богом» (Бут. 28:20–21).
В арамейських перекладах Тори – «Таргум Онкелос» та «Таргум Йонатан», які ортодоксальні євреї цінують за коментарі, ця фраза перекладається як «слово Боже буде моїм Богом». Існує понад 500 прикладів подібних висловів, і коли ім'я Єгова пишеться двічі для привернення уваги, то слово Боже в таких місцях часто використовується як синонім.
Іван каже, що слово Боже – це Єшуа.
Ортодоксальні євреї моляться та вірять, що Бог відповідає на молитви. Вони знають, що Бог є любов, і що вони грішать. Вони вірять у рай та пекло.
Але перш ніж говорити про Месію, я вважаю, що слід усвідомити, що найкращою відправною точкою є впевненість у прощенні. За часів Скінії та Другого Храму жертва змивала гріхи, учинені протягом одного року. Але сьогодні немає ні храму, ні жертовника, ні первосвященика.
Талмуд описує одного з великих рабинів Йоханана Бен Заккая, якого запитав його учень, чи він знає, що потрапить на небеса. Він відповів так: «Я не впевнений, що зробив достатньо для цього». Ми повинні бути дуже обережними щодо ортодоксальних євреїв, оскільки вони люблять Бога не менше, ніж ми. Але ми можемо запитати їх: чи можете ви досягти Бога, піднявшись сходами праведності?
Чи правда, що ортодоксальні євреї найбільш вороже налаштовані стосовно месіанських євреїв?
Таке ставлення походить від невеликої групи радикалів, які вважають, що ми намагаємось обернути їх у християнство. Однак вони не хочуть нас образити, а хочуть нас врятувати. Я намагаюся привести євреїв до Єшуа, але вони бачать у цьому спробу досягти успіху там, де Гітлер зазнав невдачі.
Ми повинні бути чесними: щоб завоювати симпатії деякі месіанські євреї демонізують ортодоксальних, а це неправильно. Це правда, що вони нас не люблять. Але ми наголошуємо, що ми прагнемо не навернути євреїв у християнство, а привести їх до їхнього ж Бога, оскільки ми сподіваємось і молимося про те, щоб вони визнали свого Месію. Павло сказав, що готовий бути викресленим із Книги Життя заради своїх братів. Таким має бути наш підхід до кожної людини – єврея, китайця чи будь-кого.
Хрест – це вже перешкода. Давайте не будемо ставити на їхньому шляху ще й інших перешкод.
Як ви розумієте те, що вони вважають, що в Ісаї 66 йдеться про них?
Це добрий опис того, ким вони себе вважають. Вони розглядають свою громаду як коліно Левіїно, яке не воювало, коли народ Ізраїлю входив у обіцяну землю під проводом Ісуса Навина. Натомість, як і Левити, вони присвячують себе релігійним ритуалам, що підтримують армію, що діє на передовій.
Ми віримо в Біблію й можемо вважати це божественним принципом. Харедім кажуть, що якщо вони залишать єшиву, без їхніх молитов Ізраїль не зможе досягти успіху. Вони бачать себе вартовими на стіні, що моляться за Ізраїль 24 години на добу, 7 днів на тиждень. Християни, які сьогодні беруть участь у цілодобових молитовних рухах, мають розуміти, що харедім робили це задовго до них.
А як щодо Левит 26?
Цей розділ відповідає настанові, даній Ізраїлю в 11-му розділі Повторення Закону, де описується гора благословення й гора прокляття. Відповідно до заповіту Мойсея, якщо ти хочеш Божого благословення, ти маєш дотримуватися заповідей. Але прочитайте ці уривки також у світлі Псалма 1:3: процвітає той, хто «про Закон Його вдень і вночі роздумує». Зайдіть у будь-яку єшиву, і ви побачите, як харедім до пізнього вечора вивчають Тору. Вони вірять, що це рятує Ізраїль і здобуває прихильність Бога.
Щодо того, як харедім застосовують ці вірші щодо служби в армії, я можу зрозуміти їхню точку зору. Але я вірю, що прихильність Бога приходить лише через Месію. Оскільки євреї не визнають Новий Заповіт із 31-го глави Єремії, їхнє прагнення до процвітання ґрунтується на 1-му Псалмі.
Вони дуже серйозно ставляться до Біблії. Мені хотілося б, щоб християнський світ був таким же посвяченим.
Але чи мають рацію вони у своїй інтерпретації?
Світські євреї, звісно, з ними не згодні. Більшість ізраїльтян дотримуються традицій, але це не означає, що вони читають Біблію щодня. На їхню думку, оскільки доба має 24 години, то харедім можуть знайти спосіб вивчати Писання під час служби в армії. Вони кажуть, що це несправедливо, коли я відправляю свого сина чи дочку на передову, а вони сидять у єшиві, особливо під час війни.
І все-таки ви вірите в силу молитви.
Так, але інакше. Повернення єврейського народу до Ізраїлю не є ані збігом, ані результатом наших зусиль. В Єзекіїлі Бог сказав, що повертає євреїв на землю обіцяну, навіть незважаючи на те, що вони осквернили Його ім'я серед народів. Справа не в тому, що наш народ досяг певного духовного рівня, і це справило враження на Бога. Бог зробив це, щоб показати світові, що він вірний своєму слову.
Повернення євреїв до Ізраїлю є найкращим доказом істинності Біблії.
І якщо Бог повернув нас на землю, я не вірю, що Він потім відправить нас у море. Це моя молитва, але безпека Ізраїлю залежить не від того, що говорять у єшиві, а від Божих обітниць.
Коли ортодоксальна єврейка підходить до стіни та молиться за своїх дітей, чи відповідає їй Бог? Так, з власної ласки. Але коли ми, віруючі в Єшуа, постаємо перед Божим престолом, Він відповідає нам за Своєю благодаттю. Тут величезна різниця, тому що ми підпадаємо під обітниці Нового Заповіту.
Коли принц Вільям приходить до короля Чарльза, його годують у палаці не тому, що слуги виявили до нього милість. Так буває, коли йдеться про жебраків. Вільяму служать через його становище. Ми, як і він, є синами та доньками короля.
Я поважаю молитви харедім. Але відкуплення Ізраїлю походить не від цього.
Але якщо ці молитви можуть «активувати» Божу милість, чи має рацію Ізраїль, звільняючи харедім від служби в армії, щоб дозволити їм повністю присвятити себе Богові?
Це не духовне питання, а політичне. Як месіанський єврей я вірю, що Бог може відповісти на їхні молитви й тоді, коли вони служать в армії, як це роблять мої діти.
Але харедім заперечують проти служби ще й тому, що армія має тенденцію секуляризувати суспільство та розмивати відмінності, притаманні їхній громаді. Структура армії їм поки що не підходить. ЦАХАЛ має внести серйозні зміни до своїх процедур, щоб забезпечити їм правильне харчування, призначити рабинів капеланами та забезпечити поділ статей. Ми повинні бути справедливими, і якщо армія дійсно хоче мати харедім у своїх лавах, вона має змінитись, а не наполягати на зміні харедім. Це буде процес завоювання їхньої довіри.
Хоча армія вже дещо зробила в цьому напрямку, роботи ще багато.
Чи зробив Бен-Гуріон помилку, надавши харедім звільнення від служби в армії?
Він був світським сіоністом соціалістичного штибу, але розумів, що харедім є частиною народу. Їх було небагато, тож він дозволив їм молитися. Але сьогодні їхня кількість становить величезний відсоток населення. Чесно кажучи, суперечка йде не про те, щоб відправити до армії кілька тисяч їхніх дітей. Йдеться про їхній вплив.
Наша система коаліційної політики зараз гарантує, що вони контролюють парламент; без них не може бути сформовано жодного уряду. І за допомогою цього важеля вони просять усього, чого хочуть. Це стосується не лише призову до армії. Багато хто запитує, чому харедім повинні отримувати плату за навчання в єшиві, а я маю платити за вступ моєї дитини до університету? Харедім доять цю корову надто багато.
Вони роблять величезну помилку. Наприклад, вони могли б запропонувати, що нестимуть добровільну службу в лікарнях, школах або в Маґен Давид Адом, еквіваленті ізраїльського Червоного Хреста. І люди кажуть: «Якщо Бог є, я не хочу бути таким, як вони».
В Ізраїлі, коли хтось шукає Бога, він іде до синагоги. Можливо, поточна ситуація стане можливістю для месіанського руху, і люди приходитимуть у пошуках Бога ще й до нас.
